Неджа Келек, Василь Махно.... ARCHE. Радзіма

Вересень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
364 переглядів

2014, № 10 (131)

«Стамбул не став справжньою батьківщиною для моїх батьків. Вони ніколи не почувалися в цьому місті як удома, вони жили, як гості з Анатолії, щоб знову виїхати геть через двадцять років. В Анатолії ми були черкесами, у Стамбулі — анатолійцями, у Німеччині — турками. А в Туреччині — альманджами, німчиками. Ми з братами і сестрами не знаємо, де ховатимемо матір, коли вона помре. Вона не погодилась би на жодне місце ні тут, ні там», — ділиться в есеї «Таксим» німецька публіцистка турецького походження Неджа Келек. Її текст увійшов до тематичного числа «Радзіма» білоруського часопису.

Тлумачний словник білоруської мови (Мінськ, 1999) подає два значення цього слова: 1) батьківщина, рідна країна; 2) місце народження, виникнення, походження кого-, чого-небудь. Укладачам числа йшлося передусім про друге значення, тому й назвали його не «бацькаўшчына» чи «айчына», а затишнішим «радзіма». У цьому слові є все, чим наповнено простір від бáтьківщини до батьківщи´ни: і рідний дім, і рідна сторона, і рідний край, відчуття чи навіть відчування яких так чи так присутнє в усіх текстах, зібраних під обкладинкою часопису. А всі вкупі вони мають відхилити заслону над запитанням, що таке рідний дім і де він.

«Вавилонська мішанина художніх і наукових жанрів», — називає добірку Сяргей Сматриченка у вступному слові. Поезію, есеї, наукові розвідки, інтерв’ю згруповано у декілька тематичних розділів: «Дефініція», «Мій рідний кут», «Вітчизна моя і твоя», «Прощання з батьківщиною», «Чужа батьківщина», «Додому». Автори — а їх під чотири десятки — теж «вавилонська мішанина». Есеї Василя Махна «Кури не літають» та Ігоря Померанцева «Czernowitz», приміром, сусідять в одному розділі з віршами Рози Авслєндер, фраґментами роману «Винищення» австрійця Томаса Бернгарда, книжки ліричних записів «Сараєво-блюз» Семездина Мехмединовича і нарисом «Ірландія — Европа — Земля — Всесвіт» Наталлі Ламєки з Мінська — про концепт «батьківщини» у Джеймса Джойса.

Географія числа — різні кінці світу. «Бо почуття не мають меж», — пояснює Сматриченка. Тут знайшлося місце і для єврейського штетлу в білоруському Мстиславі другої половини XIX століття в мемуарах історика Симона Дубнова; і для резервації індіянців ґуарані на околиці Сан-Паулу (розвідка Мікалая Халезіна); і для Тибету, що його покинули батьки, у віршах Церин Вангмо Дгомпи, яка живе в США і ніколи не бачила батьківщини своїх предків; і для містечка Веляв у Східній Прусії, яке після вигнання звідти німецького населення після Другої світової стало російським Знаменськом (оповідання Юрія Буйди); і для виселених після Чорнобильської аварії білоруських сіл Рудня-Гулєва й Речкі на Поліссі, де минуло дитинство Сяргея Балахована, який нині живе в Гомелі; і для українського села Базар у Галичині, нащадків останнього пана якого Василь Махно віднайшов у Нью-Йорку, де сам мешкає від 2000-го. І ще багато для яких точок на карті світу.

Цей збірник перенаселено втікачами, вигнанцями і просто еміґрантами. Польський письменник Флоріян Чарнишевіч народився й виріс у білоруському Бобруйську, а коли місто відійшло до більшовиків, виїхав до Арґентини, де й помер. Ірена Брежна народилася в Братиславі, 1968-го еміґрувала з батьками до Базеля, нині вона швайцарська письменниця. У числі вміщено уривки з її роману «Невдячна чужина». Чилійський поет і прозаїк Роберто Боланьо після перевороту Авґусто Піночета осів у Каталонії.

Де їхній дім, де їхня батьківщина? «Для справжнього письменника єдиною батьківщиною є його бібліотека, яка може міститися як на книжкових полицях, так і в його пам’яті», — вважав Боланьо. Його промова, виголошена 2000 року у Відні, відкриває число і є єдиним текстом у розділі «Дефініція». Письменник, хоч би де він жив, — вічний еміґрант, стверджував Боланьо під час того виступу, за три роки до смерти.

«Я бачу письменника радше кочівником, більш залежним від власного “я” (у значенні “self” Вінікота), ніж від того, що відбувається довкола нього, — уточнює кубинський письменник-вигнанець Карлос А. Аґілера в розмові з білоруським колеґою Максом Щуром, який живе у Празі. — Щодо решти я з Боланьо згоден. Єдиним місцем, яке я на сто відсотків уважаю своїм, є моя бібліотека».

Поверненців у збірці геть мало. Колишня черниця Барбара Едит Брайндл на схилі літ перебралася з Німеччини до міста Брно в Чехії, звідки її родину, як і майже всіх тутешніх німців, вигнали 1945-го. Кривди минулого, каже, над нею не тяжіють, бо покидала ці місця дитиною і мало що пам’ятає, а багато чого батьки їй уперто не розповідали. Білоруський письменник-початківець Андрусь Макатовша від кінця 1990-х жив у Чехії, а 2010 року повернувся на батьківщину. Він дебютує в цьому числі «ARCHE».

Згадана на початку Неджа Келек, «німкеня, і не лише за паспортом», 2008 року відвідала майже мертве село в Центральній Анатолії, де народилася її мати, і вирішила вдихнути життя в закинутий дім, який збудували її предки, створити там «куточок “батьківщини”». Чи вона несповна розуму — дивувалися її німецько-турецькі родичі. Але згодом то один, то другий виявили охоту туди з’їздити. Коли ж якось розповіла матері, що була в її рідних сторонах, та запитала, що Неджа там загубила. «Її всюди чекала тільки чужина», — пояснює публіцистка.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
У рубриці «Історичні студії» третього числа часопису можна ознайомитися з узагальнювальними...

Розділи рецензій