Валєр Булгакав, Алєсь Бєлий, Андрей Расінський.... ARCHE-Пачатак. 2008, № 7–8 (70–71)

Грудень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
117 переглядів

Липнево-серпневий випуск «ARCHE», через який редакцію знову спіткали неприємності (про митну конфіскацію примірників часопису ми розповіли у минулому числі «Критики», див. с. 17), з нагоди свого 10-річного ювілею має 1084 сторінки й екстремістську, з погляду нинішньої білоруської влади, спрямованість. Ще б пак: ідеться про білоруську европейську традицію, що її головний редактор часопису Валєр Булгакав у передмові окреслює як «Іншу традицію» – «республіканську, бунтівливу, антидеспотичну, засновану на прагненнях гордовитого людського духу». Вона живиться европейськими політичними практиками, здобутками західної правової культури та досвідом громадянського суспільства.

Алєсь Бєлий наголошує у білоруській традиції «латинський акцент» – католицький культурний код, присутній у країні вже понад шістсот років; в іншій публікації розглядає «еволюцію політичного народу» (від етнічної спільноти через «куртуазну націю») Великого Литовського князівства; а наприкінці номера рецензує, наслідуючи Станіслава Лєма, власну ненаписану книжку «Саґа про Палестру», яка мала би бути студіями з історії адвокатської корпорації на землях ВЛК у XVIII–XIX століттях.

На редакційному «круглому столі» експерти обговорили репресії проти опозиції, які застосувала білоруська влада після вибуху в центрі Мінська вночі 4 липня цього року. Опубліковані напередодні призначених на вересень парламентських виборів статті білоруського публіциста Віталя Сіліцького та західних політологів Балабаша Ярабіка та Аластара Рабальяці присвячені Лукашенковим спробам домогтися від Европейського Союзу скасування санкцій в обмін на деяку лібералізацію режиму; після виборів доводиться сконстатувати, що хоча влада не пропустила до парламенту жодного опозиційного кандидата, це не завадило ЕС скасувати більшість санкцій проти режиму Лукашенка.

Андрей Расінський рецензує фільм Анджея Вайди «Катинь» і досліджує сприйняття його в Білорусі, зіставляючи «контрпропаґандистські» офіційні та вдячні приватні відгуки. Андрей Вашкевіч аналізує послідовні зміни образу впродовж останніх півтора століття одного з керівників антиросійського повстання 1862–1863 років Кастуся Каліновського: як польського шляхтича, білоруського націоналіста, народного заступника та національного героя, а Алєг Дзярновіч досліджує явище «литовського позитивізму» у Литві та Білорусі як реакцію на поразку цього повстання.

Андрей Ціхамірав обговорює монографію Валєра Булгакава «Історія білоруського націоналізму» (український переклад цієї рецензії опублікував під назвою «Білоруське вино в українських міхах» часопис «Україна модерна»: 2008, №2 (13)). Серед іншого Ціхамірав закидає Булгакаву, що той нібито під впливом українських студій із націоналізму прагне «підігнати білоруський випадок під український, очевидно, сприймаючи його як нормативний»; натомість Анатоль Астапенка оскаржує твердження Булгакава про відставання білоруського націєтворення від українського приблизно на 60–80 років і врешті-решт звинувачує дослідника в тому, що він «ганьбить білоруський народ».

Віталь Гарматний з’ясовує причини, обставини та наслідки перемоги литовсько-руського війська під командуванням волинського князя Костянтина Острозького-старшого над московською армією в Оршанській битві 8 вересня 1514 року. Ірина Лавровська розглядає заснування та підтримку діяльности монастирів і храмів у Бересті як вияв розвинутої традиції благодійництва у XVII–XVIII століттях. Ларі Вулф і Симон Лукошка звернулися до деяких аспектів історії унійної церкви.

Пьотра Рудковський розповідає про напівзабутого філософа з Могилева з першої третини XIX століття Аньола Довгірда. Теодор Р. Вікс досліджує особливості урядової політики російщення неросійського населення на білоруських і литовських землях у складі Російської імперії в період 1863–1914 років. Рафал Унук описує виникнення та діяльність білоруського антикомуністичного руху Опору під час Другої світової війни, його співпрацю з українськими повстанцями, вояками Армії Крайової та литовськими «лісовими братами».

До складу ювілейного числа ARCHE входять також три книжки: монографія Конрада Бабятинського «Від Смоленська до Вільна» про війну Речі Посполитої з Московським царством у 1654–1655 роках, докторська дисертація Андрея Катлярчука про історію Кейданської унії 1655 року (створення федерації ВЛК та Швеції) та роман Ігнація Яцковского «Повість із мого часу, або Литовські пригоди» з розлогою передмовою Міколи Хавстовіча.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Листопад 2016
Черговий том «Запісаў» є найбільшим за обсягом випуском альманаху в його історії, що сягає майже...
Дмитро Шевчук ・ Травень 2016
Сторіччя від початку Першої світової війни — це нагода замислитися про причини і наслідки цієї...

Розділи рецензій