Саймон Франклін, Тарас Кузьо, Лукан Елан Вей.... ARCHE-Пачатак. 2006, № 11 (51)

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
80 переглядів

Триває суперечка славістів між собою навколо автентичности «Слова про Ігорів похід». Саймон Франклін («“Слово про похід Ігорів” – Богемська рапсодія?») вважає, що Едвард Кінан, припустивши, нібито «Слово» написав наприкінці XVIII століття чеський науковець Йозеф Добровський, не може довести і не доводить слушности своєї гіпотези. «Йозеф Добровський: обізнаний гіпер-критик чи фальсифікатор-передромантик?» – запитує Г’ю Аґнью і доходить висновку: Едвард Кінан переконливо довів, що Йозеф Добровський мав достатні здібності й міг створити «Слово», але це не означає, що доведено, ніби Добровський справді його написав.

Тарас Кузьо обґрунтовує придатність західної теорії та практики мультикультурности в національній політиці постсовєтських країн, яка має бути заснована на визнанні з боку держави прав водночас і титульної нації, і національних меншин. Лукан Елан Вей, досліджуючи авторитаризм і політичну лібералізацію на заході колишнього СССР у 1992–2004 рр.», називає серед чинників, що досі запобігали зміцненню в Україні авторитаризму, цивілізаційний поділ країни на захід та схід, конкуренцію політичних еліт і обмеженість втручання держави в економіку.

Автор, який ховається під псевдонімом «Блогер Трабант», оглядає острівці протестів у сьогоднішньому білоруському суспільстві – вони поки що не з’єдналися в єдиний простір Опору і залишаються радше «Архіпелагом відчаю». Няріюс Пракавічус вказує на суперечливість і мінливість насаджуваної в Білорусі «державної ідеології»: відмова влади від ідеї належности Білорусі до окремої східнослов’янської цивілізації та визнання переваг західної цивілізації кепсько сполучаються з претензіями держави на «розумний контроль» над суспільством. Павал Усав з’ясовує, наскільки обґрунтованими є нинішні прагнення «малої держави» Литви стати лідером Балто-Чорноморського Міжмор’я.

Алесь Смалянчук описує розгортання у XIX столітті на европейських околицях Російської імперії українського, польського, литовського та білоруського національних проєктів. Валянцін Грицкевіч згадує історію замаху на совєтського дипломата Пєтра Войкова, що його здійснив у Варшаві білорус Барис Каверда, а Віктар Жибуль розповідає про нині забуту білоруську поетку 1920-х років Арину Глінську.

У літературному розділі опубліковано лірику Карлоса Шермана та новелу чеського письменника міжвоєнної доби Ярослава Гавлічка, ілюстровану світлинами його сучасника Ярослава Фейфара.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Сергій Гірік ・ Листопад 2016
Черговий том «Запісаў» є найбільшим за обсягом випуском альманаху в його історії, що сягає майже...
Богдан Завітій ・ Вересень 2016
В історії Білорусі «довге XIX століття» збігається з часовими рамками, що їх визначив британський...

Розділи рецензій