Ден Бравн, Віктар Конлєх, Андронік Антанян.... ARCHE. 2015, № 1–2. Дэн Браўн. Код Да Вінчы

Лютий 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
159 переглядів

Левову частку цього спареного числа часопису становить переклад бестселера «Код да Вінчі» американського письменника Дена Бравна. Цей роман уперше вийшов 2003 року, і відтоді його було перекладено на понад сорок мов (українською роман побачив світ 2006 року). Тепер-от він з’явився білоруською. Розділ «Література» завершує текст «Наперед! Вертання» історика й літератора Сцяпана Стурейки. Оповідь значною мірою базується на реальній історії авторової родини.

«Білорусько-російська двомовність: міт чи реальність?» — запитує в заголовку статті філолог Віктар Конлєх із Білоруського державного педагогічного університету ім. Максима Танка. Автор схиляється до думки, що називати білінґвізмом мовну ситуацію в сучасній Білорусі надто оптимістично бодай тому, що він передбачає володіння обома мовами й більш чи менш однакове / паралельне їх уживання. До терміна французького філолога Жана-П’єра Жанто «пасивний білінґвізм» — коли переважна частка сімей розуміє одну мову і розмовляє нею, а другою володіє лише на рівні розуміння — Конлєх теж ставиться скептично. «Можливо, хоч як це прикро, слід означити мовну ситуацію в Білорусі бодай так: монолінґвізм при періодичному використанні іншої (національної) мови? Звучить зневажливо для більшости білорусів, але, нам здається, така характеристика ближча до реальности».

Як віддзеркалення цієї реальности Віктар Конлєх розглядає проведене в другій половині 2000-х років анкетування 88 студентів університету, в якому він викладає. Результати цього опитування чітко відображають поширений у сучасній Білорусі стереотип: «Білоруська мова — моя рідна мова, бо я відчуваю себе громадянином своєї країни, але людина, яка розмовляє нею, бажає виділитися, “покрасуватися”». І це при тому, наголошує автор, що анкетування проводилося серед старшокурсників, які навчаються за спеціяльністю «Російська мова та література» з додатковою «Білоруська мова та література». Тобто вони мали б приблизно однаково володіти обома мовами.

Текст Віктара Конлєха єдиний у розділі «Рефлексії». Наступний — «Рецензії» — відкриває текст журналіста, есеїста і дослідника літератури Андроніка Антаняна про книжку бібліофіла Міхася Казловського «Да кніжных скарбаў дакрануся» («До книжкових скарбів доторкнуся»), що вийшла в Мінську 2011 року в державному видавництві «Літаратура і мастацтва». Антанян має серйозні зауваження до книжки — і до її змісту та структури (точніше — її відсутности), і до її оформлення. Навіть припускає, що «оформлювач не лише не подужав опанувати базові речі в мистецькій освіті, але й не зумів зорієнтуватися у фахові завдяки найпростішій книжці на кшталт “На допомогу сільському художникові-оформлювачеві”, яких свого часу було написано пребагато».

Не менш уїдливо Антанян завершує рецензію: «Книжка закінчується порожніми пролінованими сторінками, позначеними “Для нотаток”. Мені здається, що пропозиція писати на сторінках книжки, яку написав бібліофіл для своїх однодумців, є чітким симптомом. Сподіваюся, що серед наступних поколінь аматорів білоруської книжки знайдуться охочі спокійно, уважно розглянути й описати недугу, про яку цей симптом так відчайдушно всім нам сигналізує». Рецензія Андроніка Антаняна так і називається — «Яскрава симптоматика».

Священик Сяргей Суриновіч, докторант біблійної теології, розглядає два переклади Нового Завіту білоруською, що вийшли 2014 року. Він розпочинає рецензію з розлого та ґрунтовного висвітлення історії видання критичного тексту Нового Завіту. Найновіше, 28-ме, сьогодні є найавторитетнішим. Під кутом відповідности йому автор і розглядає два рецензовані видання. Загалом, зазначає він, нині є приблизно шістнадцять авторських варіянтів перекладу Нового Завіту білоруською. Більшість перекладачів брали за основу не ориґінальні тексти гебрайською та грецькою мовами, а перекладені польською чи російською. Тож найчастіше із цих двох мов — або з однієї, або з другої — запозичували передавання власних імен і географічних назв. Їхніх форм і варіянтів у білоруських перекладах книг Святого Письма так багато, що вони, за висловом о. Суриновіча, утворюють таку собі «вавилонську вежу». Приміром, пророк Даниїл у різних перекладах фігурує як Данель, Данііл, Даніэль, Даніель або Даніла.

Така невреґульованість, зумовлена конфесійними традиціями (доволі значний відсоток білорусів — римо-католики), авторськими пошуками та браком офіційно усталених варіянтів, дуже ускладнює й уповільнює як укладання бібліографічних довідників, каталогів, енциклопедій, історичних карт, так і роботу з ними. Зрештою, на думку рецензента, вживання численних варіянтів власних назв пояснює факт, що досі немає єдиного перекладу Святого Письма білоруською, який влаштував би всіх. Сяргей Суриновіч, однак, сподівається, що видані 2014 року переклади наближають час, коли така єдина Біблія нарешті з’явиться.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій