Дзмітрий Віцько, Сяргей Грунтов, Аляксандр Пашкевіч... ARCHE, 2012, № 5 (116). Гуманітарны агляд III

Червень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
68 переглядів

Третій Гуманітарний огляд журналу «ARCHE» відкривають рецензії на білоруські переклади творів Чеслава Мілоша. Дзмітрий Віцько розмірковує над «Родинною Европою», в якій Мілош демонструє потугу пам’яті, силу осілости та міць культурної традиції в їхньому протистоянні тиску історії та примарної необхідности. А Сяргей Грунтов описує Мілошеву розумову мандрівку «Землею Ульра» як духовну пригоду та майже містичну подорож околицями єресі.

Він же оглядає останній роман Умберто Еко «Празький цвинтар», докладно зупиняючись на тій ревізії, яку автор учинив щодо деяких табу европейської культури.

Аляксандр Пашкевіч допитується: «То чи потрібна нам усе-таки Ева Томпсон?» – і захищає від західної дослідниці російських письменників Анатолія Рибакова, Валєнтіна Распутіна, Алєксандра Солженіцина, у чиїх творах вона знаходить прикмети колонізаторського мислення. Рецензентові дивно, що «вочевидь безпорадна» і «низькоякісна» книжка Еви Томпсон «Трубадури імперії: російська література і колоніялізм», з її «шарлатанським підходом» і «безсоромною брехнею», вийшла в різних країнах кількома мовами і привернула увагу багатьох східноевропейських інтелектуалів, особливо білоруських та українських.

Алєсь Смалянчук обмірковує інший бестселер останнього часу – «Кривава земля. Европа між Гітлером і Сталіним» Тимоті Снайдера. На думку рецензента, авторові вдалося показати успішну співпрацю двох диктаторів та їхню рівну відповідальність за масові вбивства на польських, білоруських та українських землях. Водночас Смалянчук дорікає Снайдерові за недостатнє опрацювання «білоруського» сюжету і брак критичности у розробці сюжету «польського»: американський історик перебільшує «польський характер» «кресів східних», не згадує про трагедію Єдвабного, а всю провину за «Волинську різанину» покладає на УПА.

Аляксандр Казаков рецензує монографію російського історика Алєксєя Лобіна «Битва під Оршею 8 вересня 1514 р.». Автор доводить, що московська армія тоді налічувала не 80, а лише 14 тисяч вояків, тож і перемога литовсько-білорусько-українсько-сербсько-татарськопольсько-угорсько-німецького війська на чолі із волинським князем Костянтином Острозьким-старшим не мала стратегічного значення. Для оцінки чисельности вояків Лобін використовує реєстри полонених московітів у Великому князівстві Литовському, а також власні методики. Наприклад, підраховуючи кількість московитів, що безуспішно штурмували Смоленськ 1513 року, дослідник  ґрунтується на повідомленні про те, що Васілій III перед боєм видав їм 3 діжки пива та 3 діжки меду, чим ратники напилися «допьяна». Припускаючи, що для цього кожний мав випити по 1,5 л пива та 1,5 л меду, а також враховуючи місткість тодішньої стандартної діжки, Лобін робить висновок: Смоленськ штурмували не більше як тисяча вояків.

Андрей Катлярчук оглядає публікації скандинавських істориків, що спричинили перегляд деяких уявлень про Другу світову війну. Приміром, у працях Матца Делянда йдеться і про випадки відмови уряду Швеції видати нацистських злочинців, і про видачу ним Радянському Союзу у 1945–1946 роках 146 мешканців Балтії, що служили у вермахті, поліції та СС. 1994 року шведський уряд вибачився й запросив 44 з них, що вижили у ҐУЛАҐу, до Стокгольма на прийом до короля Карла XVI Ґустава. А книжка Еліни Сана, з її розповіддю про видачу фінським урядом нацистській Німеччині пів тисячі радянських в’язнів і втікачів єврейського походження, викликала дискусію, що спонукало уряд Фінляндії започаткувати фінансування відповідного дослідницького проєкту.

Завершує число рецензія Вольфа Рубінчика на книжку Ендрю Вілсона із напрочуд «ор襳нальною» назвою «Білорусь: остання диктатура Европи». Рецензент уважає, що, попри банальності («Чи Білорусь – справді країна?», «Білорусь надалі посідатиме проміжну позицію між Росією та Заходом»), автор показав процес білоруського націєтворення «доволі доступно для середнього західноевропейського студента».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій