Наталля Сліж, Людміла Рогач, Ірина Кітурка... ARCHE, 2012, № 3 (114): Гісторыя беларускай штодзённасці

Травень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
153 переглядів

Укладачка цього числа Наталля Сліж називає у передмові історію повсякденности демократизованою історією, бо ця дисципліна переймається не так політичними подіями чи економічними процесами, як буденним життям людей. Зразком такого бачення та розуміння історії є праця самої Наталлі Сліж «Щоденні потреби осіб шляхетського стану у Великому князівстві Литовському XVI століття та особливості їх задоволення» з описом харчування, питва, одягу, особистої гігієни та задоволення сексуальної потреби тодішніх шляхтичів.

Про задоволення деяких із цих потреб у посполитого люду розповідає Людміла Рогач у статті «Розміщення, архітектурне планування, внутрішнє умеблювання та начинення корчем у Білорусі у другій половині XVIII – на початку XX сторіччя». Корчма виконувала тоді функції водночас харчевні, шинку, заїжджого двору, торговельного складу та сільського клубу.

Ірина Кітурка, оповідаючи про «Міцні напої у житті населення Великого князівства Литовського за джерелами XVIII ст.», серед іншого зупиняється на відмінностях між шляхетською та селянською культурами споживання оковитої та оглядає поширені у Речі Посполитій ґатунки горілки: звичайна, чиста, ґданська, французька та старка. Наостанок авторка наводить автентичні описи технологій винокуріння та пивоваріння – аж до додавання до готової горілки трав, ягід, спецій, цукру або меду, а до пива – родзинок, м’яти, гвоздики, імбиру чи навіть цедри плодів цитрусових.

Канстанцін Єрусалімський у розвідці «Московити у польсько-литовському середовищі у XVI – першій половині XVII ст.» міркує над перетвореннями ідентичности втікачів із Великого князівства Московського до Великого князівства Литовського. Найпростішим засобом інтеґрації московського іміґранта до чужого для нього суспільства був шлюб із панною або вдовою з білоруської чи української шляхти. Він міг забезпечити підтримку водночас роду свояків, геральдичного братства та місцевої шляхетської корпорації.

Мариюш Савіцький відтворює «Урочисті прибуття маґнатів Великого князівства Литовського на конвокаційні та елекційні сейми Речі Посполитої у другій половині XVII сторіччя», нарікаючи, що хоча пишнота маґнатських кортежів демонструвала суспільну вагу та політичні претензії аристократів, сучасники більше переймалися черговою війною з Османською імперією, тож залишили історикам обмаль детальних описів.

Ірина Кашталян аналізує «Проблеми забезпечення родини для мешканців БРСР в останнє десятиріччя сталінського правління». В обставинах браку продовольства та житла, дефіциту товарів і владних репресій переважна більшість радянських людей, нагадує дослідниця, переймалася простим фізичним виживанням. Авторка також тлумачить деякі базові поняття радянської повсякденности, як-от «дістати по блату (по знайомству)», «мати знайому продавщицю», «придбати з-під прилавка чи з-під поли», «викинути (у продаж)», «давати (продавати)», «барахолка», «спецрозподільник», «продуктовий пайок», «спекуляція», «самогоноваріння».

Трохи осторонь стоїть стаття Алєга Ліцкевіча «Отруєння князя Скиргайла у Києві (1395 рік)». Цей київський князь, син великого князя литовського Ольґерда та брат короля Польщі Владислава (Яґайла), був, за словами автора, «мужнім вояком та нещасливим політиком, талановитим лікарем і нестриманої вдачі гульвісою та п’яницею». За Ліцкевічевою реконструкцією, 40-літнього Скиргайла отруїли білим миш’яком, розчиненим у якомусь хмільному напої, на бенкеті у намісника Київського митрополита Фоми «Ізуфова» у селі Милославичах на лівому березі у понеділок 4 січня 1395 року. Він повернувся до Києва 6 січня, помер тут у неділю 10 січня та був похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря поряд із гробницею Феодосія Печерського. А на запитання «Qui prodest?» історик відповідає однозначно: «Князеві Вітовту».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій