Рашед Човдхура, Андрей Пачобут, Юрій Чавусав... ARCHE, 2009, №5 (80)

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
133 переглядів

Травневе число часопису відкривається есеєм Рашеда Човдхури «Будьмо бєларусцями!» – так автор пропонує називати членів білоруської політичної нації незалежно від їхнього етнічного походження. Андрей Пачобут («Поразка Лукашенка») вбачає у приєднанні Білорусі до програми ЕС «Східне партнерство » остаточний крах мрій диктатора відбудувати совєтську імперію, зумовлений перемогою споживацького прагматизму над просовєтським ідеалізмом. А Юрій Чавусав («Зміни в “останній диктатурі Европи”: реальність чи фікція?») визначає нинішню зовнішню політику білоруського режиму як вимушену економічну лібералізацію, а його внутрішню політику – як «розрядку», але ще не «перестройку».

Зьміцер Савка («Мозаїчна ортографія») продовжує досліджувати перебіг правописної реформи 1933 року в БССР: білоруські комуністи слушно вбачали аналогії між українським та білоруським «буржуазним націоналізмом» і тому про свої «перемоги» над «нацдемівськими мовознавцями» та «сіоніст-фашистами» рапортували одночасно Сталіну, Косіору та Постишеву. Зрештою, аналогія виявилася моторошно дзеркальною: під «пролетарську ґільйотину» одночасно потрапили і мінські борці проти «спроб відірвати білоруську мову від російської», і їхні харківсько-київські товариші-натхненники.

Ришард Радзік («Канстантін Каліновський у світлі документів») з’ясовує історичні підстави, які дозволяють уважати цього лідера антиросійського повстання 1862–1863 років білоруським національним героєм. Алєсь Пашкевіч («Вільня чи Мінськ? Трагічний вибір Вацлава Ластовського») досліджує мотиви переїзду колишнього очільника уряду Білоруської Народної Республіки з Ковна до Мінська 1927 року – вже через три роки він був засуджений у справі «Спілки визволення Білорусі» до заслання і згодом розстріляний.

Юрій Грибовський пише про «Білоруський рух і Німеччину напередодні та на початку Другої світової війни»: тоді частина лідерів БНР на еміґрації, які вітали проголошення Карпатської України, так само, як і низка керівників ОУН, сподівалися відновити державну незалежність за підтримки нацистів. Аляксандар Казіцький змальовує, як виглядала «Білоруська політична еміґрація у 1945–1956 роках в очах польських спецслужб». Томас М. Бон («Хай у спільному морі голосів звучить і голос мій...») досліджує, як у Мінську готували та проводили вибори до Верховного Совєта СССР 1958 року.

Половину обсягу числа займають етнографічна праця Аляксандра Рипінського «Білорусь» (1840) та дослідження Міколи Хавстовіча «Аляксандар Рипінській: знайомий та незнайомий».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій