Сяргей Астанковіч, Аляксєй Бацюков, Ігар Марзалюк, Алєсь Бєлий, Васіль Авраменко, Андрей Катлярчук, Алєг Ліцкевіч, Андрей Пачобут, Уладзімер Ляховський, Кшиштоф Погажельский, Кшиштоф Сиховіч, Юрій Грибовський , Віктар Жибуль. ARCHE // 2009, № 11–12 (86–87)

Червень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
611 переглядів

ARCHE on-line: http://arche.by.

Центральною темою останнього за минулий рік числа білоруського журналу «ARCHE» є «міти» сучасної історіографії Білорусі.
    
Сяргей Астанковіч («Ще одне визволення») критикує книгу Ігора Марзалюка «Міти “Відродженської” історіографії Білорусі», зокрема авторські намагання очистити національну історіографію від «брехні задля спасіння». Аляксєй Бацюков, запитуючи, «Хто боїться Ігаря Марзалюка?», пропонує розділяти мітологічне і традиційне за критерієм об’єктивного характеру їхнього походження. У полеміці бере участь і сам Марзалюк, для якого мітами є, приміром, домінування русинів/білорусів у Великому Литовському князівстві і білоруська орієнтація повстанців Косцюшка та Каліновського. Алєсь Бєлий, викриваючи «Обличчя фальшивої історії», називає її наставницею смертельно небезпечної політики.
    
Васіль Авраменко («Білоруська історіографія: війна “мітів” чи війна амбіцій?») нагадує про засадничу суб’єктивність історика як людини, про почуття національного як істотний складник цієї суб’єктивности й про неможливість пізнати історію до кінця. Саме суспільство, наголошує він, обирає собі міти, з яких складається мозаїка національної історії, а мала кількість історичних мітів у білоруської нації є ознакою її слабкости. Андрей Катлярчук («Історія – вельми складна наука») так само наголошує, що сучасна історична наука не знає поняття «об’єктивність»: «За кожним автором – суб’єктивність (політична, державна, етнічна тощо)».
    
У річищі дискусії про «литовський міт» Алєг Ліцкевіч («До питання про рутенізацію балтів ВЛК у XІV – на початку XV ст.») аналізує обставини та наслідки культурного впливу русинів на охрещених у православ’я ятвягів, прусів і литів Великого Литовського князівства. Андрей Пачобут («Казус барона Мюнхгаузена, або Знову про “Білоруський спротив”») оскаржує достовірність відомостей МҐБ про штурм білоруськими антирадянськими партизанами Новогрудка 29 березня 1948 року.
    
Уладзімер Ляховський («Мінська зупинка “Вічного блукача”») досліджує архівні документи про перебування білоруського митця Язепа Драздовіча у Мінську в 1919–1921 роках. Кшиштоф Погажельский і Кшиштоф Сиховіч («Сексот “Кастусь”, Служба безпеки та білоруське середовище на Білосточчині») аналізують історію співробітництва білоруського письменника Сакрата Яновіча із СБ ПНР у 1958–1970 роках. Юрій Грибовський пише про «Зовнішньополітичні ініціятиви білоруської еміґрації (1945–1956)» і, серед іншого, про політичну співпрацю Ради Білоруської Народної Республіки з Українською Національною Радою та Білоруської Центральної Ради – з Українською революційно-демократичною партією.
    
Понад третину обсягу числа відведено під архівну публікацію: Віктар Жибуль оприлюднює листи білоруського письменника, одного з очільників літ

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій