Аляксандар Адамянц, Мікалай Кацук, Уладзімєр Лабковіч.... ARCHE, 2007, № 5 (56)

Вересень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
96 переглядів

Травневе число «ARCHE» (на обкладинку якого винесено промовисту фотографію будинку Могилівської спецкомендатури – власне, в’язниці – із заґратованими, а подекуди й закладеними цеглою вікнами) розпочинає дискусія за «круглим столом» довкола питання «Як зробити з Лукашенка Вороніна»: Аляксандар Адамянц, Мікалай Кацук, Уладзімєр Лабковіч, Дзяніс Мєльянцов, Аляксандар Мілінкевіч, Віталь Сіліцький та Аляксєй Янукевіч обмірковують можливості переорієнтування нинішньої білоруської влади на Захід і виконання вимог Европейського Союзу.

Дейвід Р. Марплз запитує: «Чи є в Білорусі білоруси?» – і доходить висновку, що розмиванню національної ідентичности білорусів особливо сприяють відсутність у білоруському суспільстві узгодженого бачення спільного минулого та державна політика русифікації. Проблемою наявности білорусів у Білорусі переймається і Алєг Латишонак («Мій рейтинґ европейських націй на початку XXI сторіччя»), і відповідає на Марплзове запитання позитивно. А Віталь Сіліцький пише про «Дилеми вибору» білоруських еліт, зумовлені насамперед двома екзистенційними потребами: «бути кимось» і «бути десь».

Вольга Шпарага та Пьотра Рудковський з’ясовують, наскільки пов’язані незалежність Білорусі та права людини. Аляксєй Пікулік визначає «Ідеологію білоруської держави» як функціоналізм і тюнінґ: ідеологічна підтримка державних інституцій здійснюється насамперед через дискредитування альтернатив розвитку, а також створення системи захисту від можливої демократизації суспільства.

Микола Рябчук («Україна: зіткнення цивілізацій») міркує про політичну кризу в Україні як вияв протистояння цивілізацій – православної російської та православної европейської. Відтак спільною для українських Заходу та Центру виявляється політична традиція Першої Речі Посполитої – на відміну від українських Сходу та Півдня, де не було жодної політичної традиції поза російською та совєтською. Пери Андерсон пише про російську «керовану демократію» як про «союз потужного кулака та гострого розуму»: Росія дедалі більше нагадує СССР, хіба що без підмурівка ідеології.

Пьотра Садовський критикує новий німецько-білоруський словник («Словник перехідного періоду»). Алєсь Пашкевіч досліджує стосунки протестантизму та білоруського націоналізму в міжвоєнній Польщі. Марія Мартисевіч спільно з польським перекладачем Адамом Поморським обговорює проблеми перекладу між літературами однієї цивілізації («Білоруська ситуація – подолання розбіжностей»), а також складає власний «картографічний етюд» – «Опис ландшафту сучасної білоруської поезії».

Третину обсягу числа займає переклад роману норвезького письменника Тар’єя Весоса «Льодовий палац» із передмовою його перекладача Яна Максімюка. Завершує номер есей Пьотри Садовського «…як сама Росія» на спомин про Боріса Єльцина.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ростислав Загорулько ・ Лютий 2018
Число містить публікації, присвячені теперішній ситуації у країнах Східної Европи. Відкривають його...
Юлія Бентя ・ Березень 2016
«Відчужені. Росія і Захід у 2015 році» — так називається березневе число часопису «Osteuropa», у...

Розділи рецензій