Наталля Сліж, Ганна Павловська, Вольга Сабалєвська.... ARCHE

Лютий 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
250 переглядів

2011, № 7–8 (106–107) Праз святы – да душы

Число ARCHE, присвячене білоруській культурі свят, відкриває стаття Аляксандри Вєращагіної «Формування християнських святкових традицій у Білорусі у Середньовіччі (XVI–XVII століття)». Ці традиції вирізнялися збереженням залишків язичницьких обрядів і міжконфесійною толерантністю, символом якої можуть бути відправи у Востробрамській каплиці у Вільні – у ній босі кармеліти служили і для православних, і для уніятів, і для католиків.

Наталля Сліж розповідає, що означало у Білорусі «Грати весілля пошляхетському». Це свято складалося з низки ритуалів: попередня домова, сватання, заручини, промови, дівич-вечір, вінчання, бесіда (застілля), покладини (проводи у ліжко), солодка вечірка, дарування подарунків і переносини (переїзд до дому нареченого).

Ганна Павловська («З гучною стрільбою з гармат…») розглядає соціяльний аспект міських свят у Городні у другій половині XVIII століття. Вольга Сабалєвська («Святкова культура євреїв білоруської частини смуги осілости у XIX – на початку XX ст.») пише про сакральність, карнавальну форму та родинний характер єврейського свята й аналізує його суспільний сенс. Інна Соркіна досліджує «Святкову культуру містечок Білорусі», зокрема ярмаркові розваги, балагани, вертепи, театральні вистави, маскаради, концерти, танці, ігри та навіть кінні змагання. А Вольга Папко на підставі аналізу жіночих спогадів розповідає про «Бали та прийняття у культурі білоруської шляхти у XIX – на початку XX століть», у тому числі про світський календар, приміщення для балів, танці, одяг, аксесуари, манери та звичаї.

Аляксандр Фридман («Мінськ на початку жовтня 1942 року: “перші вільні дожинки”») аналізує сільськогосподарську політику нацистів на білоруських землях та її віддзеркалення в організованому ними традиційному святі врожаю – «дожинках». За кілька років, нагадує Ян Шумський («Релігійні свята на заході Білорусі у післявоєнний період»), радянська влада перетворила дожинки на «день урожаю та колективізації» (замість свята Покрова Божої Матері) – таке само штучне свято, як і довоєнний «день урожаю та колективізації» (замість католицького Різдва Христового), «червоні хрестини» чи «комсомольські весілля».

Алєг Латишонак порівнює відзначення «Свят БНР учора та сьогодні»: 25 березня (річниця проголошення незалежности Білоруської Народної Республіки 1918 року) нині відзначається як День Волі, 8 вересня (річниця перемоги над московським військом при Орші 1514 року) – як День білоруської військової слави, а 27 листопада (річниця Слуцького збройного повстання проти більшовиків 1920 року) – як День Героїв.

Арсєнь Сівіцький («Білоруський святковий календар: офіційний та неофіційний») тлумачить календар як культурний текст зі сакральним статусом, що в ньому фіксується піднесений історичний досвід. Влада завжди намагається контролювати календар, використовуючи його для власної леґітимації, однак ці її зусилля підважує опозиція, тому у Білорусі сьогодні існують два святкових календарі – як і дві державні мови, два прапори, два гімни, два герби, два пантеони героїв і дві історичні пам’яті.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2017
Дослідження, результати якого представлено у виданні, мало на меті з’ясувати особливості участи...
Андрій Блануца ・ Квітень 2017
Книжка Романа Подкура є черговим виданням із серії «Студії з регіональної історії: Степова Україна...

Розділи рецензій