Анджей Менцвель. Антропологічна уява. Есе й нариси

Листопад 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1063 переглядів

Переклад з польської Ольги Вознюк
Київ: Юніверс, 2012.

Книжка польського історика та антрополога культури, професора Інституту польської культури Варшавського університету Анджея Менцвеля формувалася впродовж тривалого часу: найперші її тексти створено майже двадцять років тому, а найновіші автор підготував спеціяльно для неї (ориґінальне видання з’явилося 2006 року). Збірник різножанрових текстів (від есеїв, нарисів і наукових статтей до листа і лекції) становить, як пише сам автор у передмові, «певну цілісність». Власне, Анджею Менцвелю йдеться про окреслення проєкту «такої історії культури, яка була б антропологічною» – себто «представляла людину в культурі і культуру в людині».
У збірці зроблено спробу досягти такої цілісности у двох головних вимірах, теоретичному й історичному, – цьому і привячено перші дві частини книжки. В першій, теоретичній, Менцвель намагається арґументувати антропологічні та історичні основи пропонованого проєкту, – пояснює специфіку антропологічного розуміння культури; з’ясовує зв’язок антропології з літературознавством і наукою про культуру, з одного боку, і з історією, з другого; нарешті, коротко окреслює визначальну для багатьох його тез комунікаційну типологію культур: усна, культура письма, друку та авдіовізуальна, або інформаційна. У другій, «історичній» частині дослідник міркує про деякі з тих понять, що «творять польську антропологічну історію культури або ж наближаються до неї». З-поміж розглянутих текстів найвідомішим для українського читача є роман Генрика Сєнкевіча «Вогнем і мечем». Менцвель характеризує його як «пошкоджений шедевр»: «шедевр», бо письменник спомігся вписати світ епосу в роман (в антропологічній перспективі – вписати світ усної культури в писемну), а «пошкоджений» – бо сталося це коштом «одурювання» читачів і критиків: адже «епічність» твору була не автентичною, а сконструйованою самим автором. Окрім того, об’єктами авторської рефлексії в цій частині стають праці «Варварська Европа» Кароля Мо-дзєлєвського та «Молодша Европа» Єжи Клочовського, пам’ятка середньовічної літератури «Молитовник Ґертруди» тощо. Тісно пов’язані між собою два останні розділи історичної частини –
«Цивілізація по-польськи» (рефлексії з приводу лекції 1820 року польського мислителя Фелікса Яронського «Якої філософії потребують поляки?») та нарис «Міст і форпост», де автор роздумує над особливостями польської ідентичности та її ключовими опозиціями. Третя частина, хоч автор і виділив її як окрему, логічно продовжує другу, хіба що йдеться тут про польську та світову культуру у межах тільки одного – двадцятого – століття: від спроб установити його часові межі (не хронологічні, а визначені перебігом культурних процесів) і з’ясувати визначальну специфіку (якою, на думку Менцвеля, стало «викриття в наших часах зла, якщо не абсолютного, то радикального») – до дискусії про специфіку періодизації польського модернізму («Три модернізми») і, нарешті, тези про докорінне перетворення у мистецтві XX століття: заміну репрезентації еквівалентністю. В додатку автор пропонує власні, почасти антропологічні, роздуми над кінофільмом «Піяніст» Романа Поланського. Четверта частина – «У світлі “комунікаційної революції”» – навіть тематично стоїть дещо осібно. Тут дослідник зосереджується на процесах, що відбуваються саме в час інформаційної, або ж авдіовізуальної, культури, яка, на його думку, утверджується нині. Об’єктами дослідження він обрав зокрема перше польське «реаліті-шоу» «Великий брат» (адаптацію голандського телевізійного шоу); інтернет – в антропологічній перспективі та як найновішу з утопій («За межею обожнювання і заперечення»); експансію іконосфери («Формати і paideia») тощо. Завершується і розділ, і книжка своєрідною авторською післямовою «Чому культуралізм?» – тут у дещо іншому контексті озвучено чи не всі найголовніші авторові тези. Переклад книжки загалом справляє доволі позитивне враження, проте варто вказати на деякі найсуттєвіші помилки та хиби. Передусім – поводження з непольськими назвами і цитатами. Менцвель наводить різними мовами (англійською, французькою, німецькою, латиною тощо) деякі фраґменти та назви; перекладачка подає їх українською, проте лише вибірково. Те саме з назвами польськими: переважну більшість подано по-українськи, але частину залишено без перекладу. Годі збагнути й те, який масаж несе читачеві химерне написання деяких знаних імен: Пауля Целяна як Поля [с. 270], а Маршала Маклуена названо так тільки в одному розділі [с. 46], в решті – «Маклуганом». «Масаж» – це, на жаль, цитата: «“Глобальне село” – відомий вислів Маклугана з часів зародження телебачення – тепер здається ідеєю, а теза про те, що передавач повідомлення є не лише повідомленням, а і масажем, – реальністю» [285]. Власне, цих помилок можна було уникнути, якби видання мало бодай якогось наукового – а не лише «художнього», як вказано в книжці – редактора.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Орися Грудка ・ Квітень 2018
Це книжка про форми «реаліті», але більше – про саму реальність, яка трансформувалася з втручанням...
Олег Коцарев ・ Березень 2017
Cпогади про 1917–1918 роки останнього гетьмана України Павла Скоропадського перевидано в такий...

Розділи рецензій