Лідія Стефановська. Антонич. Антиномії

Листопад 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1125 переглядів

312 с
Київ: Критика, 2006.

Видавництво «Критика» продовжує серію «Критичні студії» книжкою відомої польської дослідниці Лідії Стефановської. Це нове дослідження мистецьких пошуків Богдана Ігоря Антонича, погляд на його інтелектуальну біографію під кутом діялогу культур і модерністських аналогій мистецтва з «іншою дійсністю». Книжка виросла з маґістерської роботи, що її авторка захистила у Варшавському університеті, та докторської дисертації, написаної в Гарварді. Вона, вважає Юрій Андрухович, «і неукраїнська, і нетипова. Неукраїнська вона в тому сенсі, що радикально піддає сумнівові або й переглядові цілий ряд українських уявлень про Антонича, його час і його – аж не хочеться вживати цього слова через відчутну в ньому нафталінову домішку – спадщину. А нетипова – бо такого рівня розвідки були й залишаються на нашому літературознавчому полі великою рідкістю, з огляду передусім на значно багатший і ширший дискурсивний засяг, себто на інший контекст. І він, виявляється, як ніколи (як завжди?) актуальним: відшукування Антонича стає шуканням Европи. Тобто це передусім продовження все тієї ж визначально-сакраментальної української дискусії – про власну ідентичність. Бо Антонич – у цьому переконує мене Лідія Стефановська – це безперечний европеєць української поезії 30-х і безумовний західник тогочасної української публіцистики. Він устиг цілком означено торкнутися саме тих тематичних вузлів, навколо яких ми донині кружляємо, то розплутуючи, то дедалі більше їх заплутуючи. Це наче вічне кружляння алеями Янівського цвинтаря в пошуках його вічної втікачки-могили. Де наше місце? Чи маємо ми що-небудь іще, крім дому за зорею? Навіщо ми тут? Про що наші сни? Її, Стефановської, Антонич вабить передусе тим, що він не завершується. Він залишається – здавалось би хто, поет?! – активною дійовою особою в нашій черговій спробі чергового відшукування себе самих». Авторка вдивляється у тематичні та мотивні, стильові та філософські грані Антоничевих поезій, беручи їх на тлі широкого історико-культурного контексту. У її праці вперше докладно розглянуто питання двомовности Антонича та його звязків із польською культурою. Український поет, а крім того – автор незакінченого роману «На другому березі» й учасник галицьких літературних дискусій міжвоєнного часу, постає персонажем актуальної драми «европейського вибору» в мистецтві.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Схожі рецензії

Інна Булкіна ・ Квітень 2018
Один із головних концептів львівської історії та львівського тексту – його «мультикультурність»,...
Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Вірші Мандрик-Куйбіди, що складають основний матеріял книжки, лише підтверджують: ця постать має...

Розділи рецензій