Упорядники Олександр Ворошило (гіггз) та Віталій Муж (бонк). Антологія українського самвидаву. 2000–2004

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
104 переглядів

Київ: Буква і цифра, 2005.

Смілива спроба внести принципи інтернету в книговидання «Антологія українського самвидаву 2000–2004» є вибірковим сканом текстів і коментарів, розміщених упродовж вказаного періоду на сайті www.samvydav.net – саме в цьому й полягає як її слабкість, так і привабливість. Мінус, безперечно, в якості текстів: серед понад п’ятдесяти авторів антології (більшість імен котрих заховано за мережевими ніками) дуже мало тих, чиї тексти читати цікаво – автори переважно продукують навіть не читво, а принагідні замальовки й мало не альбомні «вірші на випадок». Проте сила видання в новаторському підході до тексту взагалі: упорядники Олександр Ворошило (гіггз) та Віталій Муж (бонк), власне, й структурували книжку за аналогією до свого інтернетівського сайту: тексти дрібним шрифтом мають значення найперше як прецедент для коментування, тобто за кожним тягнеться довший чи коротший шлейф онлайнових рефлексій-відгуків, котрі часто виходять далеко поза межі коментованого.

Відповідно, чимале значення у виданні мають марґіналії – «записки на полях», миттєва й безпосередня критика написаного, принагідні бліцові опитування, окремі гасла, які випадково вириває з контексту байдужий до амбіцій та поривань авторів комп’ютер. Звідси надзвичайне враження жвавости вміщеного в антологію: текст книжки начебто розгортається, пульсує, водночас потверджує і заперечує всі знані дотепер літературні орієнтири. Твори авторів і коментарі, звісно ж, не цензуровані – маємо миттєвий зріз свідомости сучасного українського інтернету.

Антологію відкриває своєрідна інструкція щодо користування її «ресурсами», далі вміщено вступну статтю, яка виконує тут роль програмового маніфесту. Тут ідеться про самодостатність самвидаву, його амбіції на справжність і динамізм; автори маніфесту дистанціюються від офіційної літератури та пророкують самвидавним текстам добре майбутнє. Теоретичні розмисли й спроби есеїстики трапляються в антології й далі – впереміш із текстами, які претендують на статус художніх. Словом, перед читачем талановита реалізація концепції самвидаву – з наголошенням його неоднорідности, тимчасовости – непересічне намагання повернути до життя цей феномен у ситуації відсутности в культурі ідеологічного тиску. Маємо, отже, авантюрну симуляцію самвидавного збірника – «оновленого і переробленого» і за змістом, і за формою.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Катерина Девдера ・ Березень 2017
Знаний німецький письменник Алоїз Принц є автором низки життєписів, зокрема Германа Гесе, Франца...
Катерина Девдера ・ Серпень 2016
Нове видання есеїв Віри Агеєвої, однієї з провідних дослідниць української літератури ХХ століття...

Розділи рецензій