Василь Герасим’юк. ANNO AФИНИ. Вибрані вірші

Жовтень 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
281 переглядів

Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016; Василь Герасим’юк, Ґрегіт. Вибране, Київ: Просвіта, 2016

 

 

 

 

 

Важко уявити покоління вісімдесятників без цього поета, хоча сам він колись сказав, що не любить свого покоління. Дмитро Стус назвав його та Ігоря Римарука чи не осердям вісімдесятництва. Справді, вони прийшли, як висока вода, та, що зриває давні греблі чужих заборон і піднімає рівень поетичної мови так, що деяким попередникам стає соромно за мілководдя власних текстів, а наступники мусять переростати самих себе, аби триматися на рівні.

Василь Герасим’юк є одним із авторів, які вражають цілісністю світогляду й вірністю настановам власної юности. У першій збірці поет висловлює прагнення написати «такі вірші, які відчуватимуть сонце, як буки», тобто продовжуватимуть природу та її стихії, і видання його творів засвідчують невпинне взорування на це юнацьке бажання. Зрештою, ідеться про амбіцію розбудувати власний неповторний міт Карпат, Гуцульщини – не атракціону для туристів, а особливого магічного простору.

2016 року вийшло дві збірки вибраного Герасим’юка: в серії «Бібліотека Шевченківського комітету» та як частина проєкту видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» «Українська поетична антологія». Першу впорядкувала Олена Герасим’юк, другу – Іван Малкович. «Ґрегіт. Вибране» більше нагадує академічне видання. В анотації заявлено, що це «найповніше на сьогодні видання вибраних віршів, поем та циклів поезій Василя Герасим’юка». Водночас зауважимо, що основна частина «Ґреготу» відтворює видану 2003 року збірку вибраного «Була така земля», яку впорядкував поет. З одного боку, це здається виявом делікатности упорядниці, але з другого – чи не доцільно за такого підходу додати як упорядника й Герасим’юка?

Автором передмови до цієї книжки є Олег Соловей, письменник, критик і літературознавець. У тексті «Гуцули де? Гуцули – далі» він зосереджується на трьох поемах, а саме на оніричній поемі-містерії «Сон у метро», сюїті (циклі) «Доки?» й поемі-параболі «Де гуцули?». На думку критика, світ гуцулів, що зникає, та й увесь світ, який стоїть на порозі апокаліпсису, «є предметом осмислення та оскарження у творчості Герасим’юка». Соловей відстежує есхатологічні мотиви в названих творах, аналізує низку історіософських візій поета, розмірковує про символи сакрального простору та особливе значення образів «музики» і «слуху».

Критикова заувага про те, що Герасим’юк – поет-експресіоніст, цікава, але потребує розлогішої арґументації. Висловлена побіжно, вона викликає певну недовіру: експресіонізм випливає із самої природи Герасим’юкової поезії чи все-таки із багаторічного зацікавлення Солов’я цією течією аванґардизму?

«ANNO AФИНИ. Вибрані вірші» є виданням для ширшого загалу. Іван Малкович упорядкував книжку зі смаком і бездоганним відчуттям поєднуваности віршів: один текст перетікає в інший, між творами, розташованими поряд, виникає несподіваний діялог. Це «вибране» справді можна читати як окрему нову збірку.

Водночас у дечому це видання таки програє «Ґреготу». Маю на увазі насамперед обсяг, а також те, що до збірки не ввійшла містерія «Єзавель». Цей твір настільки важливий для розуміння творчости Герасим’юка, що в книжці «Була така земля» (2003) окремо додано післямову – аналіз містерії авторства Костянтина Москальця. Зрештою, про упущення яскраво свідчить і текст післямови до «ANNO AФИНИ», в якому містерію теж згадано.

На післямові Мирослава Лаюка («Земля і повітря Василя Герасим’юка») варто зупинитись окремо. Текст написано ґрунтовно і водночас «живо», він ближчий до есею, ніж до власне наукової післямови. З одного боку, в ньому багато смислових і стилістичних знахідок, як-от зачин: «Тут ітиметься про землю й повітря: з якої землі поет Василь Герасим’юк постав і яким повітрям він дихає», – або паралель із ритуалом жертвоприношення, яка показує «есхатологізм» поета в новому світлі. Із другого – тут є і відверті стилістичні недопрацювання, зокрема, оповідь про солевидобування в давнину і людей, що «йшли по стежках диких тварин, які, чуючи потрібний їм запах незрозумілими людині органами, приходили поласувати до тих солоних джерел, що вибивалися наверх». Виникає також запитання щодо змісту післямови та вмісту вибраного – вже згадано відсутність «Єзавелі». Утім, попри недоліки, літературний портрет здається доволі повним і особливим – так чи так у читача післямови з’являються уявлення про поетову творчість.

Якісне оформлення, що є рисою всієї серії, притаманне й цьому виданню. Доцільним є вибір кольору обкладинки – темно-синій, майже чорний, він справді нагадує полотно, забарвлене афинами. Почасти таке оформлення увиразнює думку, яку висловив Лаюк, що вірші Герасим’юка – «це сліди афин, це спалахи емоцій і спогадів, це сукупність свідчень про землю, яка була».

Видання вибраного Герасим’юка – різні, й, вочевидь, кожне з них має власну мету. Водночас обидві книжки представляють постать непересічного автора, який для багатьох є поетом землі, яка є і буде, поки хтось говорить про неї так, ніби творить музику.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Квітень 2018
Більшість поезій виглядають такою собі ілюстрацією родинного фотоальбому, тобто описують умовні...
Інна Булкіна ・ Квітень 2017
Сергій Жадан завжди тяжів до віршованого епосу, до створення «хроніки», розлогої історії про великі...

Розділи рецензій