Анна Хвиль, Люїс Мамфорд, Роман Цибрівський.... Анатомія міста: Київ. Урбаністичні студії

Грудень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
254 переглядів

Київ: Смолоскип, 2012.

Збірка урбаністичних статтей, інтерв’ю та досліджень, – так упорядники означили добірку матеріялів, присвячених сучасному Києву.

Справді, в чотирьох розділах книжки, які є своєрідним структурним маркуванням логіки мислення авторів і водночас внутрішнього простору міста, нашу столицю розглянуто з різних кутів зору. Обрана метафора анатомії тут невипадкова, адже в намірах авторського колективу – спроба ретельного препарування складного міського організму.

Про це пише в передмові Анна Хвиль: «Метафора тіла, використана в назві збірника, пов’язана із пошуком структури, яка змогла б охопити множинність міських процесів та способів їх осмислення». Така культурологічна ремарка відразу стереотипно налаштовує на абстрактне теоретизування, та питання, поставлені в збірнику, є більш ніж реальними та земними.

Урбаністичний альманах розпочинається абсолютно хрестоматійним, майже сто років тому написаним текстом Люїса Мамфорда «Міста». Може, комусь такий початок здасться дивним, адже є не менш хрестоматійні новіші тексти (зокрема Флоріяна Знанецького, Джейн Джекобс, Ричарда Сенета, Мішеля де Серто та багатьох інших). Але навіть цей текст органічно вписується в обрану збірником тему, а саме – місто як виняткова людська спільнота чи «театр соціяльної дії й естетичний символ колективної дійности» [с. 11]. Найсуттєвішим є те, що урбаніст указує на виняткове значення «грамотного громадського контролю» у великому місті (що особливо важливо для Києва).

Розділ поступово рухається від теорії міста до практики. Вже в статті Романа Цибрівського «Київ між монстрами та модернізацією», а також у наступних текстах, гостро постає проблема реформування Києва. Роман Цибрівський неґативно оцінює стратегію забудови Києва, використовуючи таке поняття як «краєвид нових монстрів». Саме ці «монстри» завдають шкоду громаді та виконують лише функцію цинічного заробляння грошей, іґноруючи культурну та історичну традицію. Подібно міркує і Йоганес Фідлер, уживаючи інший термін – «просторова справедливість».

Суголосними є інтерв’ю з Блером Рублом. А також із Володимиром Нудельманом і Генрихом Фільваровим, які зачіпають болючу проблему совєтської спадщини міста й гострого браку нині містобудівної дисципліни, яка, до речі, раніше активно розвивалася.

Окремий розділ присвячено важливому для будь-якого міста культурному топосові – району. Йдеться насамперед про так звані «спальні райони» – великі житлові комплекси, масово споруджувані за совєтських часів. Юлія Скубицька аналізує просторовий аспект цього феномену, а точніше – політичну та публічну історію внутрішніх просторів мікрорайонів. Важливо, що авторка долає стереотипний неґативний погляд на цю житлову сферу, описуючи позитивні форми функціонування різних сфер вільного часу.

Ігор Тищенко оповідає про незавершений сеґмент Києва – житловий масив Виноградар. Автор розповідає про історію появи району та його сучасну картину.

Невелику статтю Анни Кравець і Назарія Совсуна присвячено побутові, що визначається як «периферія соціяльних відносин» [102]. Найцікавіша частина статті стосується дискурсу уявного у сфері побуту – тобто як узаємодіють ідеальне планування та реальне функціонування району (скажімо, на прикладі Оболоні).

Ще одну структурну опозицію міста – центр і периферія – виокремлює Людмила Малес. Авторка аналізує етимологічні, символічні, політичні й інші виміри цієї бінарної опозиції, два полюси якої мають беззаперечну спільність і необхідні одне одному.

Третій і четвертий розділи присвячено спільній темі – Андріївському узвозові. Власне, всі тексти стосуються добре знаних проблем: забудови Гостинного двору, появи бізнесових структур на узвозі та інших «диких» забудов, хронологію яких уміщено наприкінці збірки.

На історії і традиції узвозу спиняється Світлана Шліпченко, описуючи їх як «живий культурний та політичний ресурс урбаністичного оновлення» [119]. Загалом авторка оцінює урбаністичну реконструкцію узвозу як тест на виживання столиці. Тим паче, Андріївський узвіз потребує розумної реконструкції, бо, як пишуть Наталя Нешевець і Софія Мамчич, нині вона є радше «прохідним двором, аніж простором соціялізації» [130]. Інтерв’ю із Сандрою Анунціатою (докторка урбаністики, Рим) і Ґабріелем Паскаріу (викладач в університеті архітектури та урбанізму Іона Мінку) завершують цей розділ на близькій ноті, з особливим акцентом на публічному, народному значенні площі.

Пригадується чудова московська антологія статтей на схожу тему – «Візуальна антропологія: міські карти пам’яті», де різні автори (переважно соціологи) намагалися відчути та пояснити ритм інших міст: Вільнюса, Санкт-Петербурґа, Москви. Й от тепер з’явилася антропологія Києва. Власне, суть усіх статтей збіника можна звести до одного знаменника: місто має бути для містян, а не для окремого владного осередку. Усвідомивши й почавши реалізувати цю тезу, можна отримати справді европейський Київ, а не квазимісто чи привид совєтської забудови, що повсякчас переслідуватиме нас вулицями та провулками.

Категорiї: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Листопад 2017
Збірку есеїв, блоґів, авторських колонок російсько-американського філолога та культуролога,...
Галя Василенко ・ Листопад 2017
Чи доречне використання слова «людина» в історії про Авшвіц? Чи можливо вписати «людське» в...

Розділи рецензій