Іздрик. АМ ТМ

Жовтень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
287 переглядів

Львів: Кальварія, 2005.

Нову Іздрикову книжку складно вмістити в якусь одну жанрову рамку: постмодерний роман, роман-фантасмагорія, техногенне фентезі... Зрештою, на означення роман у книжці ніде й не натрапляємо: сам автор дає підзаголовок компіляція, у післямові й анотаціях «АМ ТМ» називають текстом, книгою. Але хоч як би це назвати, з читацького погляду новому Іздриковому витворові бракує цілісности, виразности історії. Це радше колаж із різностильових новел і екзерсисів. Сюжети цих новел мають (тут Іздрик вірний сам собі) сомнабулічну логіку, й часто-густо єдиною основою, на яку вони оперті, є раритетне ім’я (Окрю Іржон, Леббенч, Аліція Бобик, Alcea rosea...) або вишукана деталь (дівчина зчищає з помідорів шкірку й викидає обчищені помідори в сміття). Ба більше: саме імена й деталі-знаки й рятують єдність книжки. Змінюються ракурси – в одній новелі ми стежимо за героєм, а в другій стежить уже він. То тут, то там з’являються та зникають знаки й вказівники (білий арктичний вовк, пачка димедролу, інструкція стрибка з поїзда «задом і назад»).

Іздрик морочить читачеві голову складними технічними прибамбасами та концептами (All-seeing Eye), намагається шокувати порнографією (зйомки порно-Шекспіра), і все це задля того, щоби висловити одну просту й не нову (проте вона від цього не втратила актуальности) думку: хоч скільки просвічуй людину рентгеном і збільшуй кадр, хоч скільки ганяй людину лабіринтом ритуалів і архетипів, вона й далі буде непояснюваною та нелогічною. З претензією на унікальність, на ідентифікацію. І якщо забрати надлишкові деталі, від людини нічого не залишиться, крім томограми чи рентгенівського знімка.

Зрештою, за тиждень після прочитання книжки всі світоглядні побудови геть забуваються. В пам’яті зостаються новели, в яких оповідаються людські історії («Ґвинтові сходи», «Арктичні сни», «Приватний переслідувач»). Ще залишиться – і надовго – вабливість Іздрикової прози, його вишукана, іноді на грані штучности, мова.

Якщо говорити про інтертекстуальні зв’язки «АМ ТМ», тут найперше можна згадати «Вигукується лот 49» Томаса Пінчона (таке саме балансування на межі абсурдного та священного), Віктора Пєлєвіна (псевдофілософський дискурс), ну й Джойсового «Улісса» (полістилістика й гра жанрами). Можна ще додати Джека Лондона періоду північних оповідань (світовідчуття арктичного вовка), але не наполягаю. І не останньою чергою, а може, передовсім «АМ ТМ» – автоінтерпретація всього попереднього Іздрика (мотиви, сюжетні ходи, герой).

Книжка важлива найперше з погляду мови. Все, що діється, відбувається з мовою та через мову. Весь роман є не чим іншим, як лінґвістичними іграми. В ситуації, коли англійського «Улісса» ще не переклали українською, а місце українського Джойса поки що вакантне, Іздриків роман саме доречний.

Ось тільки не пригадую, щоби Джойс піднімав статус однієї мови коштом іншої. Який сенс у тому, щоби зробити з російської мову блатняка й бидла, до того ж передаючи її в покрученій транскрипції (навіть у написах – табличка на дверях: «входа нєт»). Витончений спосіб помститися за совєтське минуле української культури чи радше (враховуючи реальну культурну та мовну ситуацію в країні) її сьогодення?

Книжка завершується народженням дитини, що є саме романним закінченням, отож «АМ ТМ» – усе-таки роман, і не треба лукавити: компіляція, текст... Ця, остання, сцена одна з небагатьох – ну, гаразд, опустимо небагатьох – одна з тих сцен, де гра й тотальна іронія відходять на задній план і дають місце реальним переживанням і почуттям. Герой вдивляється в обличчя породіллі: «Я дивився на її обличчя і думав, що в жодної жінки, яку мені доводилося бачити зблизька, не проступав так чітко крізь візерунок рідних рис майбутній череп». Можливо, герой, а з ним і читач усе-таки знайдуть вихід із лабіринту смислів, цитат і дзеркальних кімнат.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної...
Мар'яна Рубчак ・ Лютий 2017
Роман Богдана Бойчука багатий на поетичні образи. Він водночас надзвичайно чуттєвий (секс у ньому є...

Розділи рецензій