Олег Соловей. Аль Катик. Книга інтимної лірики

Березень 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
119 переглядів

Київ: Факт, 2004.

Поява поетичної збірки Олега Солов’я у всеукраїнському видавничому проєкті варта пильної уваги вже тому, що Соловей нині є одним із не дуже численних україномовних поетів «покоління 90-х» у Донбасі (а не донбаського походження), про кого в читачів на решті території України є адекватна інформація. Понад те Олег Соловей є ще й одним зі «структуротвірних чинників» східноукраїнського літературного простору, адже він видає актуальний і цікавий часопис «Кальміюс». Отож «Аль Катик» автоматично набуває певної репрезентаційної самоцінности.

Збірка відсотків на сімдесят-вісімдесят складається з тристрофних віршів класичного перехресного римування. Ці тексти скидаються на щоденникові записи сентиментально знудженої та мрійливої людини, себто автор відмовляється від модної тенденції віршування як творення самодостатніх виразно сюжетних історій або творення яскравих статичних картинок на користь розлогих і доволі абстрактних рефлексій – недарма ж до «Аль Катика» додано підзаголовок «Книга інтимної лірики», та й численні присвяти друзям творять відповідну атмосферу.

Улюблений предмет рефлексування Олега Солов’я – сумовиті занепадницькі краєвиди й людські рухи у великому місті: дерева, тролейбуси, суїциди, кохання, алкоголь тощо. Пожвавлюють їх натяки на строкаті геополітичні мотиви – пост-уересерівський сходоцентризм, тероризм, спротив східному культурному середовищу тощо.

Від початку книжки всі ці образи й мотиви оформлено в не досить виразний, ориґінальний і стрункий спосіб, вірші справляють вельми одноманітне та мляве враження. Лише ближче до кінця збірки Солов’єві вдається вичаклувати з ритмічного мурмотіння своєрідну формальну стрункість-замкнутість із натяком на псевдокласицизм. А вже останній розділ «Аль Катика» насичено «а-ля американськими» верлібрами. Тут виразніше оприявнюється іронія, знущальницькі логічні парадокси, підсилювальні повтори й звертання, легкий відчай; іншими словами – це звичайні верлібри, що найчастіше містяться десь поміж Буковскі та Жаданом. Їм, здається, дещо бракує несподіваности, зате щирости й того, що полюбляють називати «глибиною», їм вистачає.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Спілкування, інтернет, зміни в культурному ландшафті людства, мандри – найпоширеніші теми збірки...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії...

Розділи рецензій