Лідія Осталовська. Акварелі

Лютий 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
413 переглядів

Переклад з польської Андрія Любки
Чернівці: Книги – ХХІ, 2014.

Репортаж Лідії Осталовської розгортається довкола історії життя художниці Діни Ґотлібової. Опинившись у концтаборі Аушвіц-Біркенау, молода єврейська художниця малювала акварельні портрети ув’язнених у таборі ромів. Багато років потому Діна Ґотлібова захоче повернути свої картини, які належатимуть уже Музеєві Аушвіц-Біркенау. Ця майже детективна історія обрамлює справжню мету репортажу — поєднати в одній оповіді розрізнені свідчення і факти про знищення ромів у нацистських таборах.

Водночас репортаж виходить на теми боротьби за привласнення пам’яті про те, як злочини Другої світової війни резонували у світі, торкається питання авторського права та етики митця. Останнє запитання — про картини, що є свідченням причетности до злочину — залишається невимовленим. Воно нагадує, що справжні концтабірні історії найчастіше не мають у собі героїзму.

Історія ув’язненої художниці, яка документувала відтінки шкіри та форми вуха інших в’язнів, — акварельні портрети були потрібні лише тому, що із цим завданням не впоралася фототехніка, — є незручною, бо не вкладається у звичні кліше. У спогадах Діна Ґотлібова відсторонено називає людей, яких малювала, об’єктами і стверджує, що ніколи не намагалася дізнатися про них щось більше. «Знімала з них останній віддих», за словами Осталовської. Разом зі спогадами Тадеуша Боровського «У нас в Аушвіці», що вийшли нещодавно в тому ж видавництві, репортаж показує буденний аспект життя табору. «Знаючи про різновиди концтабірної смерті, більшість із нас мало що чула про різновиди концтабірного життя», — зауважує авторка.

Вичерпної інформації про знищення ромів у Zigeunerlager, ромському підрозділі концтабору, репортаж не дає. Це й неможливо, адже про цю трагедію, на відміну від Голокосту, не існує численних спогадів свідків і художніх творів. Її історія принципово неповна, як і людська пам’ять. Ба більше, ще десятиліття після завершення Другої світової війни винищення ромів за расовою ознакою в Німеччині не визнавали. Утім, хай би як дивно це звучало, усвідомлення Пораймосу (ромське означення геноциду, винайдене як альтернатива Голокосту) спричинилося до політичної активізації европейських ромів. Власне, і самоназву народу було запропоновано на Першому з’їзді західноевропейських ромів 1971 року.

Спроби Діни Ґотлібової повернути власні портрети, що їх купив музей, розгорнулися у міжнародний процес за участи Конґресу США, ромських організацій, польських політиків, музею Аушвіц-Біркенау та самої художниці. У цій справі проявилося глибинне нерозуміння: якщо для европейських ромів акварелі були одним із небагатьох доказів скоєного проти них злочину, то для американців було важливим індивідуальне право художниці повернути собі картини. Позицію музею і загалом польської сторони конфлікту Осталовська змальовує без зайвих сентиментів до співвітчизників.

«Поляки не дають шансу, аби світ змінив про них думку», — пише авторка, виводячи на перший план у завершальних розділах книжки проблему привласнення пам’яті про трагедію. Для польської Католицької Церкви питання, хто володітиме візуальним простором концтабору, не було риторичним чи абстрактним. А тому над територією колишнього концтабору Аушвіц-Біркенау піднесли восьмиметровий хрест, а за ним — десятки інших. Свідком цієї боротьби стає Діна Ґотлібова, яка 1999 року відвідує Музей і бачить, як «під стінами Аушвіца стоїть двісті дев’яносто один хрест».

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Світлана Ославська ・ Червень 2018
У 300-сторінковому інтерв’ю співрозмовники торкаються різних аспектів української реальности:...
Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Оповідачка дискутує з героями, коли в їхніх версіях подій з’являються розбіжності. У...

Розділи рецензій