Артем Сокіл. Аглая; Микола Хвильовий. Вальдшнепи

Липень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
267 переглядів

Київ: Смолоскип, 2010.

Недописані романи завжди спокушають їх дописати. Це роблять у власній уяві читачі, або ж знаходиться хтось, кого різні міркування спонукають узятися за таке в дійсності. Важко сказати, що спонукало Артема Сокола писати роман «Аглая», але маємо доконаний факт: видану у «Смолоскипі» книжку, вписану в контекст «Вальдшнепів» як його альтернативна історія і як його продовження.

Втім, чи можна сприймати «Аглаю» як продовження «Вальдшнепів»? Інтриґу заклали вже видавці, хоча ні Ростислав Семків, ні Ростислав Мельників у своїх передмовах до романів ніби й не накидають нам такого бачення. Проте спокуса є, хоч і важко сприйняти подані в книжці романи як один текст, радше можна говорити про тексти-діялоги, текст-полеміку чи текст-антитезу. Артемові Соколу лише частково вдалося наслідувати стиль Хвильового, та він, здається, того й не прагнув. Автор «Аглаї» уникає правдоподібности, притаманної попередникові. Його текстові властива більша умовність, певною мірою абсурдистська поетика, в якій герої існують на рівні голосів. Інколи здається, що автор навмисне руйнує правдоподібність дії й підкреслює художню умовність усього, що відбувається з його героями, починаючи від абсурдного вбивства самої Аглаї, чим зосереджує читачеву увагу саме на перебігу полеміки із Хвильовим.

Полемікою із Хвильовим просякнуто весь текст «Аглаї». Сокіл удається навіть до переставляння персонажів: Дмитро – Аглая, Аглая – Дмитро, а відповідно і їхніх світоглядних настанов, чим провокує читача до уважного перепрочитання «Вальдшнепів». В основі всіх метаморфоз і художньої гри роману «Аглая» лежить прив’язаність до концепції Хвильового. Якщо «Вальдшнепів » лише частково можна класифікувати як твір суто ідеологічний, бо всі розмови між героями не виключають майстерно виписаного статевого флірту, то в Сокола існує лише ідеологічний план. Його роман уповні драматургічний, зосереджений на системі діялогівпозицій і постає як цікаве доповнення до роману Хвильового саме в площині його ідеологічного прочитання.

Взнаки дається поколіннєва відмінність авторських свідомостей. Сокіл полемізує із поглядами Хвильового ретроспективно, володіючи знаннями про те, до чого призвели націонал-комуністичні ідеї. В центрі його роману все ті ж питання про «мамулуватість» нації, ідея про вбивство як соціяльне очищення й ідея чину як спротив одвічній сентиментальності й чеканню пастирів. Якоюсь мірою герої Сокола постають антагоністами до героїв Хвильового, але попри позірну інтроверсійність масок й поколіннєву відмінність у поглядах, єдине лишається незмінним: усі вони задихаються від дійсности й потребують ковтка свіжого повітря.

Для української культури така потреба не раз визначала її розвиток в обставинах загрожености. Позбутися її вповні, перетворивши свій роман на суто ігрову модель певної художньої реальности, не вдалося ані Хвильовому, ані Соколу. Думаю, що й сучасному читачеві ближчим буде таки ідеологічне прочитання цих текстів, а не зосередження на стилістичній вправності їхніх авторів. Цікаво, чи наважився би хтось сьогодні на третю версію роману і якими би постали онуки Дмитра й Аглаї? Адже Артем Сокіл чудово показав, як можна розширювати межі вже створеного й нібито геть забронзовілого в літературознавчих інтерпретаціях тексту.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Володимир Шелухін ・ Квітень 2018
Головний герой повісти – дивакуватий невдаха Теодор Скорлупа, журналіст-недоучка з непевним...
Галя Василенко ・ Грудень 2017
Від самого дитинства людину наповнюють історії — їх оповідають нам і про нас. І що більше історій...

Розділи рецензій