Edited by Andrea Graziosi, Lubomyr A. Hajda, and Halyna Hryn. After the Holodomor: The Enduring Impact of the Great Famine on Ukraine

Червень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
134 переглядів

Cambridge, Massachusetts: Harvard Ukrainian Research Institute, 2014.

У збірнику представлено матеріяли міжнародної конференції «The Great Famine in Ukraine: The Holodomor and Its Consequences, 1933 to the Present», яка відбулася в Гарвардському університеті 2008 року, — у рік, відколи в Україні в останню суботу листопада на державному рівні вшановують День пам’яті жертв голодоморів.

У статтях першого розділу ґрунтовно проаналізовано короткотермінові наслідки Голодомору. Дослідник Ніколас Верт зіставляє Голодомор 1932–1933 років за жорстокістю і масштабами зі злочинами нацистів у роки Другої світової війни, назвавши його геноцидом. Український історик Станіслав Кульчицький наголошує сфальшованість офіційних документів СССР. У роки Другої світової війни мешканці УССР пам’ятали недавні репресії та голод, тому не хотіли воювати проти німців, сподіваючись на створення власної держави; тому кількість полонених тільки за 1941 рік сягнула 3,3 мільйона осіб. Ситуація змінилася 1942 року після антигуманної політики нацистів, які не мали на меті створювати навіть маріонеткову Українську державу, як 1918 року. Провідні дослідники українського Голодомору в польській історіографії Роберт Кушнєж та Роман Висоцький аналізують звіти польських дипломатів в УССР. Польське керівництво знало про масові смерті від голоду, однак не хотіло псувати мирні відносини із СССР.

Історик Браян Бек пише про події у станиці Полтавська (Кубань), де мешкали свідомі українці, у світлі офіційних джерел. Він пропонує думку про протидію совєтизації на Кубані через новосформовану козачу ідентичність. Себто український вимір був важливий, але не головний у подіях 1932–1933 років. Геннадій Єфіменко проаналізував мету замаскованого під українізацію насадження совєтської культури на Кубані, яке передбачало й зліквідування історичних традицій українського народу та зміну його ментальности. На думку істориків Юрія Шаповала і Сергія Максудова, колективізація стала підґрунтям для репресій 1937–1938 років, репетицією в боротьбі з українським націоналізмом.

У другій частині збірника вміщено статті про довготермінові наслідки Голодомору. Зокрема, як стверджує Карел Беркгоф, коли нацисти окупували Україну, дозволялося вільно писати про злочини сталінізму. Їх і висвітлювали в тогочасній місцевій пресі. Проте, як наголошує науковець, автори таких газетних публікацій значно перебільшували прояви ксенофобії щодо росіян та євреїв.

Олександра Веселова, яка була свідком голоду 1946–1947 років в Україні, дає йому оцінку, виокремлюючи з-поміж причин повоєнну розруху, економічну політику щодо нарощування військового потенціялу в можливій війні з капіталістичними країнами, конфіскацію зерна у селян для виконання плану держзаготівель. Науковиця датує початок голоду 1945 роком, а завершення — 1948-м.

Український дослідник Геннадій Боряк, маючи на меті з’ясувати втрати населення в роки Голодомору, використовує три бази: матеріяли переписів 1926, 1937 і 1939 років; спеціяльну реєстрацію міського населення України 1931 року; статистичні відомості внутрішньої міґрації. Репресії проти селянства та національної еліти, знищення фондів є доказом геноциду, вважає дослідник. Він називає Сталіна «геніяльним архівістом», адже в архівах залишили лише ту інформацію, яка придатна для написання «правильної історії».

Французькі демографи Франсе Меслє, Жак Валін та їхній російський колеґа Євґеній Андреєв досліджують демографічні наслідки голоду. У графіках, що їх вони наводять, показано динаміку реальної кількости населення та динаміку за сценарієм без голоду на кожне десятиліття, від 1939 до 2007 року.

Валерій Васильєв аналізує, як українська діяспора поширювала інформацію про голод на Заході, а українські совєтські лідери 1960–1970-х років перешкоджали тому, аби ця інформація потрапила до УССР.

Останньою в збірнику є публікація Володимира Діброви про сучасне українське письменство. На його думку, українські письменники не пишуть про трагічні сторінки голодоморів, а зосереджуються в площині сексуальних тем та стосунків Україна — ЕС.

Науковці порушили питання, чи трактувати Голодомор як геноцид, і на підставі вцілілих джерел, спогадів очевидців та демографічних підрахунків проаналізували короткострокові і довгострокові втрати України. Вони дійшли висновків, що Голодомор варто називати геноцидом, на що вказують такі докази: смерті від голоду через конфіскації харчів, що їх здійснювала совєтська влада під час колективізації, згортання політики українізації, а також зліквідування архівних матеріялів — доказів злочинів.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Василь Кононенко ・ Серпень 2018
Великий масив насамперед польськомовних документів за 1652–1654 роки проливає світло на події в...
Орися Грудка ・ Квітень 2018
У Сатеровому трактуванні сумнів Заходу стосувався самого стрижня сучасної Росії: абсолютного...

Розділи рецензій