Чеслав Мілош. Абетка

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
446 переглядів

Переклад з польської Наталки Сняданко
Харків: Треант, 2010.

«Моя біографія є однією з найдивніших з усіх, мені відомих», – заявив 90-річний Чеслав Мілош у написаній 2001 року «Абетці». Книжці, що, за словами самого письменника, є «результатом… постійного пошуку “великої форми”», а разом із тим «спробою» автобіографії, і своєрідним «замість-романом»; невипадково «спробу анотації» до українського видання цієї книжки написав Юрій Андрухович, чия «Таємниця» (2007) – також «замість-роман» і «замість-автобіографія»). Головним героєм такої абетки-автобіографії є радше не її автор – польський інтелектуал, чиє життя припало на чи не найсуперечливіший час у світовій історії (1911–2004), а час – фактично все XX століття, подане з широкої світоглядної перспективи: довоєнні Польща й Литва, повоєнні Франція й США. Неприховано суб’єктивна, на диво відверта й позбавлена зайвої ідеалізації історія постає тут у персонажах – сучасниках Чеслава Мілоша, розповіді про яких головно і становлять сюжет книжки.

Зрештою, автобіографія у формі абетки – це водночас спокуса для письменника й пастка для читача, адже відібрані для есеїв імена, місця, концепти розміщуються у заздалегідь визначеній – аж ніяк не хронологічній – послідовності, що далеко не завжди відповідає важливості й величині того чи того імені, місця чи концепту в тексті й житті письменника. У цьому зізнається й він сам: «Ясна річ, усі біографії фальшиві, не виключаючи моєї, яку читач цієї книги може собі уявити на основі тексту. Фальшиві, бо окремі розділи з’єднані між собою за певним, наперед визначеним принципом, тоді як насправді вони об’єднувалися зовсім по-іншому, а як саме, ніхто не знає». До того ж, принцип абетки, що диктував порядок розташування есеїв у Мілошевій «замість-автобіографії», позбавив текст ієрархії, що, як правило, притаманна різного роду життєписам. Утім, тут читача одразу попереджено: жодна з літер не є значущішою за решту, ба навпаки – повноцінність і цілість абетки можливі лише за присутности кожної з літер. Направду, такий спосіб збереження пам’яті нині видається одним із найчесніших і найдоречніших: отак, лишаючи суб’єктивний первень у спогадах, а також незмінне авторське право добирати сюжети й персонажів, Мілошева «Абетка» все-таки складає напрочуд правдиве враження – почасти завдяки авторській самоіронії та обраному жанрові есею, почасти – завдяки тій-таки відсутності ієрархії.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Юлія Ємець-Доброносова ・ Серпень 2018
Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на...
Юлія Стахівська ・ Квітень 2018
«Осляче поріддя» – це прізвисько героїні, що його їй дала мати, досить ексцентрична жінка, яка «...

Розділи рецензій