Сергій Єкельчик, Пітер ван дер Веер, Ірина Пярт.... Ab Imperio. 2006, № 3

Лютий 2007
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
121 переглядів

Редакційний вступ «Хор націй: конструювання та опис групової єдности» обґрунтовує важливість того, щоби звернути спеціяльну увагу на мову самоопису, використовувану в процесі творення соціяльної групи. Йдеться, зокрема, про те, що наука переживає відчутну втрату здатности «відчитувати» мови територіяльности, конфесії та походження поза телеологічною національною парадигмою. Відповідно, метою числа є пошук способів відійти від телеології дослідницької оптики, яку сформувала національна норма.

Відкриває число переклад статті Сергія Єкельчика (1993 року вперше опублікованої англійською) «Людське тіло і національна мітологія: деякі мотиви українського національного відродження XIX століття». Автор аналізує культурну ситуацію підросійської України XIX століття, де простір для вияву національних і опозиційних почуттів обмежувався домом патріота, його (її) одягом, вибором національних страв, напоїв, зачісок. Під кутом зору названих ознак історик ретельно аналізує джерела про діячів українського руху, наголошує важливість об’єднання двох мітологічних парадигм, козацької та селянської, – українофіли відібрали з обох ті елементи, що відповідали їхній візії України. Єкельчикову статтю з аналізом смислових конотацій антиколоніяльного тіла, що, за іронією (чи цілком природно), дочекалася російського перекладу раніше, ніж українського, супроводжує авторів коментар із описом обставин постання тексту 1993 року.

Голандський антрополог Пітер ван дер Веер у статті «Мова, кров та історія» описує націоналізм як емоційний феномен і, спираючися на польові дослідження в Індії та Китаї, розповідає, як релігійні практики й сакральні концепції в цих країнах трансформувалися в сучасну національну ідентифікацію групи з певною територією та мовою.

Більшість публікацій рубрики «Історія» об’єднує звернення до аналізу функціонування конфесійної групи як нації. Ірина Пярт у розвідці «Два чи двадцять мільйонів? Мова офіційної статистики та релігійне дисидентство в імперській Росії» аналізує варіянти статистичної репрезентації релігійного розколу в Російській імперії (починаючи від XVIII століття), постійні коливання держави між бажанням сеґреґувати й асимілювати, «оприявнити» й «сховати» – вибору вельми драматичного в світлі офіційної концептуалізації росіян як православних.

У статті «Глава Церкви, підданий імператора: вірменський католікос на перехресті внутрішньої та зовнішньої політики імперії, 1828–1914» Пол Верт висвітлює міжнародний вимір релігійної політики Росії. Історик показує ситуативність російської політики, залежно від зовнішніх і внутрішніх чинників, а також наголошує обмеженість політичних можливостей російської влади, свідченням чого стала неспроможність змусити католікоса коритися її волі.

Сєрґей Жук у статті «“Окрема нація” тих, “хто імітує німців”: українські селяни-євангелісти і проблеми культурної ідентифікації в українських провінціях пізньоімперської Росії» аналізує самосприйняття штундистів – членів баптистської секти, що виникла під впливом німецьких колоністів-менонітів у південних губерніях імперії.

Дослідження Константіна Болєнка присвячено цивілізаційним виборам російського дворянства на прикладі князя Ніколая Юсупова (1751–1831) – «европейця, росіянина і трохи татарина». Стаття Ча Інь-Сю «Казка про дві залізниці» порівнює ідеології та практики двох великих проєктів освоєння Далекого Сходу: будівництва Китайської Східної залізниці (1896–1902) й Амурської маґістралі (1908). Якщо перший проєкт позиціонували як історичне просування «Европи» в «Азію», то другий (започаткований після японської війни) мав яскравий колоніяльний характер, послуговувався риторикою «русифікації» та відбивав поворот Росії до ексклюзивного й расової політики.

Рубрику «Антропологія. Політологія. Соціологія» присвячено сучасним ідентичностям Росії. Міхаіл Соколов у статті «Нові праві інтелектуали в Росії: Стратегії леґітимації» пропонує захопливий аналіз чинників популярности нових правих у сучасній Росії. Зокрема, автор виокремлює такі причини, як здатність теорії Алєксандра Дуґіна визначати суб’єктивні переживання своїх прибічників у термінах, що уможливлюють бачення себе в ролі шляхетних борців із сучасністю; можливість використовувати її в конкуренції з авторитетом соціяльних наук; її відповідність стереотипним уявленням про перспективний культурний рух; розвиток публічної сфери, що знизив вагомість інституційної та дисциплінарної леґітимації для успішної публічної леґітимації; поява групи молодих людей, схильних обрати те, що видавалося їм найлегшим шляхом до слави революційних інтелектуалів. Оцінюючи перспективи нових правих, автор висуває припущення про поступовий спад їхнього впливу через неможливість подальшого суттєвого розширення авдиторії.

Студія Єкатєріни Панової «“Свої” та “чужі” учні» аналізує уявлення петербурзьких учителів про етнічні відмінності й межі «російськости» (на підставі 35 інтерв’ю, зібраних у 15 школах міста). Авторка доходить висновку про «відсутність коректної мови національности», глибоку недовіру вчителів до перспективи Росії як громадянської нації, їхнє усвідомлення багатонаціональности як загрози ідеалові національної гомогенізації. Аналізуючи несвідомі стратегії поділу учнів на «своїх» і «чужих», дослідниця наголошує пливкість межі між «нейтральною дискримінацією» та відвертою ксенофобією.

Петербурзьку тему розгортає дослідження Раїси Акіф’євої й Анни Толкачової «Національна і реґіональна ідентичність у дискурсі офіційної преси Санкт-Петербурґа». Авторки аналізують публікації офіційних газет міської влади «Санкт-Петербургские ведомости» і «Невское время» під кутом зору творення колективного «Ми-образу», умовами належности до якого стають небайдужість до країни, психологічна залученість і «правильне» переживання колективного минулого. У статті звернено увагу на те, як дискурс офіційної преси фактично схиляє до думки, що толерантність – це специфічна риса російського народу, а расове насильство погане не саме по собі як порушення прав людини, а як злочин проти національної традиції.

Завершує число добірка рецензій.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Ярослава Тимощук ・ Червень 2017
Відчуття втраченої батьківщини — одне з найяскравіше описаних у газеті. Переселенці міркують, що...
Анна Кудінова ・ Листопад 2016
Монографія молодої етнологині Світлани Маховської, видана за сприяння Фонду Катедр Українознавства...

Розділи рецензій