Адам Загаєвський. 120 віршів

Грудень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
335 переглядів

У перекладах Віктора Дмитрука
Львів: Кальварія, 2011.

Адама Заґаєвського, який народився у Львові 1945 року, разом із родиною виселили з рідного міста. Втрату вітчизни та міста, у яких йому траплялося бувати, Заґаєвський описав в есеях, зібраних у книжку «У чужій красі», – та ж таки «Кальварія» випустила її 2008 року (див.: Критика, 2011, ч. 5–6, с. 35). Натомість «120 віршів», відібраних із кількох поетових збірок від 1972 до 2009 року, представляє його поетичний доробок, уперше перекладений українською мовою.

Щоправда, переклад важко назвати якісним. Тут багато кальок із польської («майже що неможливо»), дієслова подано у скороченій формі («їхать») і часто розташовано наприкінці речень, як у польському ориґіналі, а недоречні інверсії невиправдано підвищують стиль («сестра весела смерти»). Рідковживані слова, дібрані за ознакою подібности до польських («брослива», «пущик», «пошиванці», «опаска»), ускладнюють розуміння тексту.

Усі вірші Заґаєвського передають пригнічений настрій (уже навіть самими тільки декадентськими назвами: «Руїни», «Історія самотности», «В годину смерти»), невпевненість у собі й у майбутньому, тугу за рідним містом і розуміння, що того міста вже нема – воно невиправно змінилося. Репатріяція виштовхнула його з одного краю і до кінця не впустила до іншого. Світ поетового дитинства перетворився на розчавлену солдатським чоботом сірникову коробочку.

Заґаєвському дуже болить доля батьківщини:

 

Польща наче суха гарячка на

губах емігранта. Польща,

карта, яку розгладжують важкі праски

поїздів далекого прямування.

 

Його мінорні поезії сповнені туги за втраченим і нездійсненним. Вони мають на собі знак комуністичної дійсности, такої зрозумілої українським читачам, надто старшого покоління, так само скаліченого безжалісною історією. Наприклад, внутрішня цензура постає у вірші Заґаєвського як жіночка з ножицями, яка обтинає те, чого краще би не писати.

Його персонажі виросли з минулого й не мають стійкої опори і ніде не вміють віднайти радости. Власне, головним мотивом цієї збірки є сентенція «добре там, де нас нема», або, цитуючи один зі ста двадцяти вибраних віршів, «Тільки в чужій красі / знаходимо втіху…», не вміючи витворити свою.

Поет свідомий тієї чималої дози неґативу, що несе його творчість. Досить іронічний і самокритичний вірш «Лист від читача», що є ніби відгуком на його власні поезії, починається фразою: «Забагато про смерть…». Заґаєвський сам собі радить писати про дружбу і про любов, про спокій і злагоду – от тільки написати про це радісно йому ніяк не вдається.

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі

Схожі рецензії

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Вірші Мандрик-Куйбіди, що складають основний матеріял книжки, лише підтверджують: ця постать має...
Юлія Ємець-Доброносова ・ Лютий 2018
Збірку можна було би назвати книжкою чотирьох пір року або різних настроїв. Спектр змін природи й...

Розділи рецензій