«Волимо царя східного...» Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава
Київ: Критика, 2007.
У книжці Віктора Горобця детально проаналізовано найскладніший і найсуперечливіший період взаємин Гетьманату та російської династії Романових – від середини ХVІІ ст. до ліквідації української автономії Єкатєріною ІІ.
В центрі авторової уваги причини й політико-правове наповнення цих стосунків, логіка міжнародних відносин у Східній Европі, соціяльно-політичні трансформації всередині Гетьманату, які посутньо впливали на українсько-російську інтеґрацію. В монографії ґрунтовно розглянуто українську політику Пєтра І, що дає змогу реконструювати мотиви політичної переорієнтації гетьмана Івана Мазепи і причини занепаду Гетьманату в «післямазепинську» добу.
Автор намагається – там, де це дозволяють джерела, – зрозуміти внутрішню мотивацію сторін, сприйняття політичних і соціяльних колізій тогочасними елітами.
Мова:
УкраїнськаДодаткова інформація:
Горобець, Віктор. "Волимо царя східного..." Український Гетьманат та російська династія до і після Переяслава / Віктор Горобець; В.о. Гарвард. ун-т. Укр. наук. ін-т, Ін-т Критики; Ред. Роксоляна Свято.– К. : Критика, 2007.– 464 с.– (Критичні студії/ Ін-т критики) .
Рецензенти: Владислав Верстюк, доктор історичних наук, професор (Інститут історії України НАН України), Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор (Національний університет «Києво-Могилянська академія»)
Дослідження підготовано за підтримки Програми досліджень Східної України ім. Ковальських Канадського інституту укра їн ських студій Альбертського університету і завдяки спеціяльному ґранту Наукового товариства ім. Шевченка в Америці
Наявне
Книжкові полиці:
Жанрові розділи:
Цитати з видання:
Як же сталося, що за такий короткий час Росія з марґінального в історії України-Руси чинника перетворилася на один із головних її пріоритетів? Наскільки переяславські домовленості 1654 р. були закономірними, а наскільки випадковими? Чи став «Переяслав» найбільшою політичною помилкою Богдана Хмельницького? А як ні, то чим можна пояснити інкорпораційні реформи Пєтра І чи Єкатєріни ІІ? Це лише деякі з питань, які автор ставив перед собою в процесі дослідження.
Українсько-російські контакти на високому політичному рівні започаткував відомий в історичній літературі лист гетьмана Хмельницького до московського царя Алєксєя Міхайловича від 8 (18) червня 1648 р. Цей документ неодноразово аналізували в різних дослідженнях, а трактували його неоднозначно. Скажімо, Микола Петровський припустив, що листом до Москви гетьман хотів розпочати переговори про приєднання України до Росії.
В історії України та Росії період XVII-XVIII століть - доба, яку в науковій літературі традиційно називають раннім Новим часом - позначено численними внутрішніми та зовнішніми колізіями, важливими нововведеннями та змінами. І для України, і для Росії це час самоусвідомлення та пошуку свого місця серед інших народів тогочасної Европи. Здебільшого це період жорстких конфліктів і кровопролитних війн. Але це також і час народження Европи, подолання середньовічних забобонів і мракобісся, утвердження ідеалів гуманізму та Просвітництва.
Політичний вибір українського керівництва восени 1708 р. став цілковитою несподіванкою для Петра І. Ще за два місяці до переходу Мазепи в табір Карла XII цар писав гетьманові: «обнадеживаем тебя, вернаго подданого нашого <...>, что мы <...>, как прежде, так и ныне, за непоколебимую верность твою <...> никогда в милости не оставим и верить никаким клеветникам не будем». Дізнавшись про події в Україні, царський уряд не лише відмовився від реформаторських планів (їх, з огляду на присутність шведської армії на українських землях, втілити було просто неможливо), а й упродовж кінця 1708-першої половини 1709 р. доклав усіх зусиль, аби здобути підтримку українського суспільства.
Долучіться до дискусії!