Друкувати
Субота, Вересень 22, 2018 - 13:48

Зло. Розкриття сутності зла у літературі та мистецтві

Червень 2016

Монографію фінського філософа та літературознавця Тармо Кунаса присвячено дослідженню феномену зла в західноевропейській літературі та мистецтві від античности до сьогодення — із виразним акцентом на літературі. Чималий обсяг аналізованих текстів та багатовимірність обраного теоретичного аспекту зумовлюють оглядовий характер дослідження. Утім, Кунас досить чітко окреслює свій дослідницький фокус і зосереджується переважно на таких аспектах феномену зла, як його однозначність/амбівалентність, іманентність/трансцендентність уявлень про зло, інструментальність/самоцінність зла, а також зв’язок уявлень про зло з парадигмою християнської етики для певних письменників і філософів.

Книжку поділено на два розділи: «Однозначне зло» та «Багатозначне зло», кожен із яких додатково розбито на підрозділи, відповідно до виокремлених підтипів досліджуваного феномену. Як правило, із кожним підтипом зла співвіднесено декількох авторів. Абсурдне зло витворюється художніми світами Кафки, Сартра, Камю та Йонеско; моторошне зло можна відчитати у книгах Старого Завіту, побачити у мистецтві німецького експресіонізму, фільмі Сергія Ейзенштейна «Броненосець “Потьомкін”»; зло, спричинене нерозумністю, проаналізовано на прикладі романів Гайнриха Мана та Дрійо де ля Рошеля; порочне зло асоціюється з героями Бокачо та Гамсуна; зло, пов’язане із закоріненою в суспільному устрої девіяцією («хворе» зло), постає на сторінках роману Джонатана Літеля «Лагідні».

Що стосується багатозначного зла, то в цій ділянці Кунасова класифікація значно строкатіша, ширшою є і добірка аналізованого матеріялу: тут і Бодлєр, і Блейк, і Ніцше, і Достоєвський, і де Сад, і Жене, і Вайлд, і Шоу, і Томас Ман, і Лоренс, і Гюїсманс, і модерна фінська література, і сучасна британська та фінська проза. Кунасова класифікація зла неодмінно породжує запитання про те, що саме править для нього за критерій однозначности або ж багатозначности цього феномену. Якщо ним є авторська інтерпретація (а значною мірою в Кунасовій праці це саме так), читачеві може здатися, що абсурдне зло цілком заслуговує на епітет «багатозначне», а освічений цинізм Макіявелі, з якого розпочинається оповідь про багатозначне зло, доречніше розглядати в першому розділі. Із другого боку, дається взнаки деяка суперечність між культурологічним і власне філософським кутом зору на тексти та мистецькі твори. У передмові автор наголошує: «Зміст понять “добро” і “зло” завжди пов’язаний з культурою й тому в різних культурах не однаковий. Та все ж функції цих понять незмінні. Для всіх культур моральні задачі та цілі такі ж самі, але зміст поняття “мораль” і “моральні догми” відрізняються». Утім, власним дослідженням Кунас продемонстрував, що і «моральні завдання», і функції понять про добро і зло варіюють від епохи до епохи та від автора до автора.

Доречною здається теза літературознавця, що «мова може приховувати справжню сутність моральних явищ». Адже і християнська традиція, і деякі філософські вчення сповідують бачення зла як певного моноліту, тоді як насправді зло може знаходити прихисток у багатьох вимірах повсякдення і не заявляти про себе надто гучно. У цьому сенсі можна погодитися з Кунасом, який називає власну характеристику класифікації зла «дидактичною»: у такий спосіб літературознавство та практична філософія справді плідно взаємодіють і доповнюють одне одного.

До недоліків перекладацької роботи можна зарахувати відсутність посилань на першоджерела та перекладачів цитованих у монографії прозових художніх текстів (переклади поезії, за винятком фінськомовної, атрибутовано, щоправда, без вказівки на видання, з якого взято переклад).

Друкувати