Друкувати
Вівторок, Листопад 13, 2018 - 21:47

Життя бажань

Січень 2017

Роман сорокачотирирічного австрійського письменника Томаса Ґлавініча за побудовою та манерою оповіді більше скидається на філософсько-психологічну повість із вкрапленнями казкової фантастики. Головний герой Йонас, пересічний працівник рекламної контори, одного дня зустрічає посеред вулиці чоловіка, який обіцяє рекламістові виконати одне його бажання. Відтак життя героя докорінно змінюється. Щоправда, ці зміни цілком могли б статися і без використання доволі банального художнього прийому, та й дивак-чарівник до кінця оповіді більше не з’являється.

Чоловік і батько двох дітей у вільний від робочих та родинних обов’язків час постає в образі людини, яка через позашлюбну пристрасть то потерпає від докорів сумління, то прагне почати життя спочатку. І така нагода йому справді випадає, хоча приводить не так до нового життя, як до переосмислення власного існування і призначення загалом. «Життя бажань» балансує між детальним викладом доволі ординарних фактів Йонасової біографії та зосередженням на екзистенційних станах і роздумах героя, які часом не дотикаються безпосередньо до подієвої канви, проте мають не менше значення, аніж ця канва. Прийом не новий, але він є тим запобіжником, що не дає зарахувати роман Ґлавініча до масової літератури.

«Цей світ абсурдний. Без будь-якого зрозумілого мені порядку, і все ж якийсь порядок в ньому, мабуть, є», — до міркувань про абсурдність світу герой Ґлавініча приходить через зіткнення з різними іпостасями смерти. Спочатку це смерть, побачена на екрані телевізора, і недаремно побачене провокує у Йонаса щось на кшталт хворобливого захоплення. А незабаром герой зіткнеться з наглою смертю дружини Гелен, стане свідком убивства незнайомої жінки, прочитає в газеті про обірване життя коханця Гелен, спостерігатиме, як згасає від раку його знайома Анна. Переживе й «репетицію» власної смерти, на власні очі побачивши катастрофу літака, в якому мав намір летіти. Трагедії, які стаються на шляху протагоніста, часто не мають очевидної причини, їх не мотивовано загальною логікою оповіді або ж вписано у неї за принципом колажування окремих епізодів. Композиційно тут стає в пригоді розбиття тексту на короткі підрозділи. Хоча інколи таке нанизування розрізненого фактажу на майже рівну, без вигадливих поворотів сюжетну лінію виглядає дещо монотонно.

Зрештою, протагоніст отримує можливість розпочати нове життя, але воно потребує виходу в інші простір і час, де існування підлягає відмінним, ніж у знайомій героєві реальності, законам. Розв’язка оповіді (чи то смерть Йонаса разом із коханою, чи то їхній перехід у досі незнаний світ) підказує, що в самій назві роману «бажання» не варто тлумачити однозначно: це може бути як пристрасть, одержимість, так і — в екзистенційному вимірі — надія, про яку до кінця не відомо, справдиться вона чи ні.

Друкувати