Друкувати
Вівторок, Червень 18, 2019 - 10:18

Ї. № 43. Хроніки галицького містечка

Січень 2017

Сорок третє число «Ї» дещо незвичне за форматом: всуціль літературне. Увесь простір часопису захопив опус маґнум Богдана Волошина «Хроніки галицького містечка». Точніше, це два цикли оповідань і дві конституції: «Конституція України по-галицьки» і «Конституція Галичини по-українськи», але вони настільки пронизані спільним духом, «чуттям єдиної родини», що становлять один текст, який цілком заслуговує на назву «Книги буття галицького народу».

Якщо середньовічні хроністи розпочинали оповідь від праотців, то літописець Волошин подає насамперед правові засади свого світу, які нагадують книгу «Афоризмів життєвої мудрости», викладаючи архетипи галицького буття. Особистісне втілення цих архетипів відбувається у «Бурачковицьких хроніках» і «Людях празника». Тут у плоті та крові, в характерах мешканців провінційного галицького містечка втілено константи національного колориту. Персонажі кочують із оповідання в оповідання й наприкінці видаються вже давніми добрими знайомими. З таким гумором і такою любов’ю народний характер змальовував хіба що Нечуй-Левицький. До колоритних наддніпрянських образів у нашій літературі додалися тепер галицькі. І якщо класик полюбляв яскраві жіночі темпераменти, то Волошин більше заглиблюється у чоловічий характер.

За аналогією до мікроісторії, яка зосереджується на житті невеликих спільнот, хочеться назвати «Хроніки» Волошина мікролітературою. Тут із невичерпною любов’ю до життя в його найбуденніших проявах виписано-вимальовано-виліплено кожну дрібничку побуту, кожну запилену хвилину провінційного трибу життя. Однак це не флоберівське писання сірим по сірому. У Бурачковичах завжди трапляються неймовірні події й небувалі історії, тут живуть непересічні особистості й видатні діячі (кумедні та дуже зворушливі).

Здавалося, маємо справу з черговою мітологізацією галицького світу, австро-угорської провінційности. Однак, на відміну від багатьох текстів, що мають інтенцію мітологізування, «Хроніки галицького містечка» містять дрібку здорової іронії, що розвіює той туман патосу, який часом напускають на Львів чи Станіславів...

Друкувати