Друкувати
Понеділок, Лютий 18, 2019 - 05:31

Ї, 2009, № 54

Листопад 2016

Темою цього числа є «Масонство як будування храмів та людини» (Тарас Возняк). Ідейними предтечами братів-масонів були суфії та будівничі Соломонового Храму, проте чимало «сини удови» перейняли також у пітагорійців, неоплатоніків, римських мулярів з озера Комо, алхіміків, зодчих ґотичних соборів і тамплієрів – ті вчення та практики були для них лише виявами однієї прадавньої Традиції.

Хоча «вільні муляри» завжди підкреслювали свою лояльність до влади, вони не раз наражалися на звинувачення у змові проти неї (у цьому випуску вельми доречною є стаття Дмитра Шевчука про «теорію теорії змов»). Першим піддав анатемі Будівничих Храму папа Климент XII (1723), другим – папа Бенедикт XIV (1751). Поборювали каменярів і російські імператори – попри масонську посвяту Пєтра III, Павла I, Алєксандра I та Алєксандра II.

Саме у Російській імперії у другому десятиріччі XX століття до масонських лож приєдналися політичні опоненти влади. Схоже, вони не надто переймалися сакральним сенсом Ремесла, радше використовували відшліфовану систему конспірації та наявну мережу лож на просторі від Вільна до Одеси (серед промовистих збігів – ложі «Правда» у Києві та Варшаві й ложі «Единение» у Києві та Вільні). А після розпаду Російської імперії масони очолили уряди Білорусі (Ластовський), Литви (Сьляжавічус), Польщі (Пілсудський), Росії (Керєнський) та України (Петлюра), стали міністрами, послами, депутатами парламентів, сенаторами і суддями.

Більшовики запозичили у каменярів пентальфу (п’ятикутну зірку), молоток і назву законодавчого органу (Верховна Рада), але переслідували їх навіть лютіше, ніж нацисти, тож опубліковані у номері нотатки про діяльність лож масон Сергій Єфремов писав у камері ОҐПУ. Боротьба з масонством продовжилася і після відновлення незалежности України: одні народні депутати вимагали від СБУ оприлюднити списки чиновників-масонів, інші домагалися, щоб депутати-масони залишили Верховну Раду, треті внесли проєкт закону про запровадження кримінальної відповідальности за членство у масонських ложах.

У номері представлено і традицію іронічного ставлення до масонства як до «праці над возвеличенням себе самого поміж таких же, як ти» (Ірина Магдиш). До критично налаштованих належать, зокрема, «Масонські оповідання» та есей «Масонський проєкт “Україна”» Володимира Єшкілева, в якому йдеться про масонську працю Григорія Орлика, Міхала Чайковського та Алесандро Каліостро, який, гостюючи у маєтку Сутківцях на Поділлі, розробив «Великий Царський ритуал Атаґарзиса – Великого Скита»; у ньому другій ступінь посвяти називався «tchumak», третій – «kazak», а четвертий – «ataman».

Проте зібрані в цьому числі «Ї» матеріяли мало що говорять про можливості масонів впливати на суспільство. Тому доведеться покластися на свідчення члена київської ложі «Правда», товариша (заступника) голови Центральної Ради та міністра закордонних справ УНР Андрія Ніковського: «На кожному кроці вже було знати роботу дружньої руки масона».

Друкувати