Друкувати
Середа, Травень 22, 2019 - 06:53

«Ї», 2001, ч. 20

Жовтень 2018

Спершу, від 1989 року, – звичайне партнерство міст між Фрайбурґом у Брайзґау (тоді ще Західна Німеччина) та Львовом (тоді ще СРСР), пізніше, упродовж 90-х років, після того, як упала «залізна завіса», – навдивовижу жвавий культурний обмін між двома містами – дискусії, ошелешення, спантеличення, розгубленість, але, незважаючи на все це, – продуктивна та вдячна співпраця, і врешті – проект «Розмова про кордони», гаслом якого стала зустріч двох європейських прикордонних реґіонів, німецько-французького на Верхньому Райні та польсько-українського над річками Сян і Буг. Дві перші зустрічі, 1997 року у Фрайбурзі та 1998 року у Львові, були зорганізовані середовищем українського культурологічного часопису «Ї» та фрайбурзьким товариством «Вест-Ост» за підтримки фонду Гайнріха Бьолля та управління культури фрайбурзької міської ради. Матеріали обох конференцій опубліковано у двох числах «Ї» двома мовами.

Наприкінці 90-х акценти змістилися. Йдеться вже не просто про зустріч східного та західного реґіонів, а про центральний та марґінальний реґіони, про реґіон максимально інтеґрований та реґіон розділений, цим разом новим зовнішнім кордоном ЄС. Саме тому актуальні проблеми розширення ЄС на схід визначають нашу роботу та тему «Третьої розмови про кордони» 22–25 травня 2001 року: «Розширення ЄС на схід; випадок Польщі та України».

З нагоди цієї зустрічі ми підготували чотиримовне видання частини матеріалів попередніх конференцій як підґрунтя для сьогоднішньої дискусії.

Вступом до теми послужить есей Миколи Рябчука «За огорожею Меттерніхового саду» та «Розмови з Юрком», у яких німець покоління 68-го року та молодий український націоналіст намагаються знайти спільну мову. Результат знаходимо у Рябчука: схоже, для Європи її східна частина й далі залишається «пустельним берегом Богемії»; цілком незнана, вона чудово надається для всіляких проекцій, і це доволі стара звичка, як свідчать німецькі образки поляків з XIX сторіччя (Август фон Пляттен, Гайнріх Гайне).

Станіслав Стемпєнь, Анна Роґовська, Тадеуш Анджей Ольшаньський та Клаус Бахманн розглядають питання минулого та майбутнього статусу польсько-українського кордону із точки зору поляків, вірш Адама Загаєвського показує Львів як уособлення «втрачених східних околиць», а на обкладинці вміщено портрет відомого польського видавця та публіциста Єжи Ґедройця (1906–2000), людини, котра була посередником і авторитетом по обидва боки кордону. 1946 року, на еміґрації, Єжи Ґедройць розпочав польсько-український діалог і таким чином підготував сучасну східну політику Польщі.

Анна Вероніка Вендлянд із Ляйпциґа пише про видатного українського діяча XX сторіччя, авторитетного і для поляків, і для українців, – митрополита Української греко-католицької Церкви Андрея ІІІептицького. Олесь Пограничний із Дрогобича описує абсурдні, але свого часу цілком звичні реалії радянського кордону, яких ми на Заході ніколи не знали, бо наш погляд на схід упирався в менструальний Берлінський мур. Львівський історик Андрій Павлишин розглядає перспективи порозуміння на кордоні.

Представник західного європейського прикордонного реґіону, фрайбурзький журналіст Вольфґанґ Гайденрайх, пише про суперечність між культурним і політичним аспектами транскордонного реґіоналізму («Моя Алеманія»), а ельзасець Жан-Жак Реттіґ описує драматичні події 70-х років, коли на Верхньому Райні зародився європейський екологічний рух. Ці тексти проілюстровані оповіданням Йоганна Петера Гебеля та віршами поетів Ельзасу трьома тутешніми мовами: Ганса Арпа – французькою, Івана Ґоля – німецькою та Андре Векманна – ельзаською. Львівський мовознавець Емілія Огар у своїй статті «До питання про сучасну мовну ситуацію в Україні» показує, що проблему багатомовності в Україні жодним чином не можна порівняти з існуванням багатомовності в Ельзасі.

Завершує випуск стаття Тараса Возняка «Україна – підсумок десятиріччя», присвячена сучасній Україні, яка для західного спостерігача все ще залишається Великим Невідомим.

Вальтер Моссманн

Друкувати