Друкувати
Середа, Березень 20, 2019 - 08:58

«Я так її, я так люблю...»: Вибрані вірші та поеми / «Я так, я так её люблю...»: Избранные стихотворения и поэмы

Лютий 2017

Традиція перекладання та видання Шевченкових творів російською мовою охоплює майже півтора сторіччя: перший переклад, що вийшов з-під пера Миколи Гербеля, з’явився друком іще 1856 року. Від часу появи «“Кобзаря” Тараса Шевченко в переводах русских поэтов» за редакцією того-таки Гербеля (1860) до кінця 1980-х років було здійснено кількадесят видань його творів у російських тлумаченнях (зокрема чотири зібрання творів), набуто солідний перекладацький досвід, який віддавна став предметом уваги істориків літератури й перекладознавців. Серед перекладачів і популяризаторів Шевченкового слова були такі значні постаті російської літератури, як Іван Бунін, Фьодор Солоґуб, Боріс Пастернак, Алєксандр Твардовський.

На жаль, сьогодні ця традиція практично зійшла нанівець: за останні п’ятнадцять років у Росії не з’явилося, здається, жодного нового видання Шевченкових творів, корпус перекладів перестали оновлювати ще раніше. З огляду на це, появу ошатної білінґви, що побачила світ з ініціятиви Культурного центру України в Москві (упорядник Микола Павлюк, переднє слово Миколи Жулинського), годі не привітати.

Двомовний формат книжки покликаний задовольнити запити і тих російських українців, які пам’ятають рідну мову, але не мають змоги придбати надруковані в Україні видання Шевченкових творів, й асимільованих українців, для яких книжка може стати ще й добрим стимулом до опанування української мови. Обсяг видання не дозволив упорядникові подати деякі великі за обсягом поеми (зокрема йдеться про «Гайдамаків»), але тут є і «Розрита могила», і «Сон», і «Великий льох», і «Кавказ», і «Холодний Яр», і «Іржавець» – тобто ті твори, знайомство з якими буде певним інтелектуальним викликом для російського читача, вихованого на совєтській і постсовєтській пропаґанді. Якщо додати до цього «Марію» (в конгеніяльному Пастернаковому перекладі), то можна впевнено стверджувати, що такого Шевченкового «вибраного» росіяни не мали дуже давно.

У доборі перекладів упорядник орієнтувався на видання «Библиотеки всемирной литературы», де відповідний том підготував Ієремія Айзеншток. Лише «Заповіт» подано в перекладі Леоніда Вишеславського, здійсненому спеціяльно для нового видання; крім того, небіжчик наново зредаґував давній переклад «Причинної» пера Ісаковського, вдало перейменувавши його з неоковирного «Порченая» на «Заворожённая». Окремо слід відзначити стислі, але змістовні й ориґінальні упорядникові коментарі, які вирізняються на тлі відомих зразків цього жанру не лише в російських, а й в українських масових виданнях поетових творів за останні десятиліття. Книгу вдало ілюстровано завершеними мистецькими творами та замальовками самого Шевченка.

Проте є у виданні й істотний недолік: на відміну від узвичаєного в білінґвах паралельного подання ориґінального й перекладного тексту, книжка розпадається на дві частини – українську й російську, що створює незручності в користуванні та зменшує ймовірність очікуваного дидактичного ефекту. Посилання на нееквілінеарність деяких російських перекладів тут зайве: просто технічний редактор дорогого подарункового видання полегшив собі життя – за кошт читацького «горизонту сподівань».

Друкувати