Друкувати
Четвер, Березень 21, 2019 - 21:37

Византийские строители

Грудень 2016

Єдина (принаймні відома мені) книжка, видана під грифом Національного комітету візантиністів України, – це переклад доволі вдалої монографії відомого дослідника візантійської архітектури, американського професора Роберта Овстергавта. В роботі над виданням узяли участь знані українські та російські фахівці з візантійської та давньоруської археології й архітектури, серед яких згадаємо Гліба Івакіна та Лєоніда Бєляєва, які є редакторами та авторами коментарів, а Бєляєв також і перекладачем.

Монографія розкриває історію візантійської архітектури в її «природному розвитку», даючи змогу побачити середньовічні споруди очима їхніх творців. Дослідник доходить цікавих висновків про відсутність планування і попереднього проєкту будівлі, подібних до сучасної будівельної практики. Архітектор не мав креслення чи макету й керувався загальним уявленням про споруду та знаннями, набутими під час попередніх будівництв. Таку практику зумовлювала система навчання будівельників, які не отримували спеціяльних теоретичних знань, а набували досвіду у практичних будівельних роботах. Артіль-майстерня, охоплюючи декілька поколінь працівників, не лише забезпечувала передання необхідних знань і навичок, але й визначала характер візантійської архітектури з її стійким традиціоналізмом і навіть консерватизмом щодо загального конструктивного вирішення, ключових технічних прийомів і засобів будівництва.

Одночасно, втім, архітектор мав чималий простір для втілення власних творчих ідей у комбінуванні, залежно від конкретних завдань і можливостей будівництва, тих чи тих стандартних технічних рішень, та в декоративному оздобленні, яке й визначало індивідуальність кожної споруди. Особливості кожної будівлі виникали, отже, як певна сума змін, які архітектор додавав до традиційного уявлюваного проєкту.

Праця Оустергаута однаково цікава візантиністові й дослідникові давньоруської архітектури, споруджуваної за візантійськими зразками. Сподіваємося, вона не залишиться єдиною у видавничій діяльності Національного комітету візантиністів, і згодом з’являться й інші видання, передовсім, спеціяльний український візантиністичний часопис.

Друкувати