Друкувати
Понеділок, Травень 27, 2019 - 00:21

Выбирая свою историю. «Развилки» на пути России: от рюриковичей до олигархов

Листопад 2016

Чи могла історія Росії бути інакшою? Які історичні шанси та можливості ця країна змарнувала? – запитують автори цієї книжки, російські історики Іріна Карацуба, Іґорь Курукін і Нікіта Соколов. В Росії, пише у передмові професор Юрґанов, «знову настає епоха, коли історія стає розмінною монетою в політичній грі», а тим часом книжка про історичний вибір «продовжує започатковану за перебудови і перервану згодом розмову про долі країни, народу, держави». Міркуючи про можливі альтернативи історичного процесу, автори не приховують прагнення захитати впевненість у єдино можливому поясненні минулого, вивести на кін нових історичних героїв – людей, що опиралися імперії та пропонували ліберальний шлях розвитку, подолати відроджуване схиляння перед державою.

Кожен із 24 есеїв, із яких складається ця історична праця (чи то, кажуть автори, «антипідручник» російської історії), присвячено якомусь із пунктів вибору («розвилці»), коли країна мала реальні альтернативи напрямку розвитку: від Новгородської республіки до творення олігархічної системи в Росії кінця 1990-х, а поміж ними – розділи про монгольське іго, реформи Пєтра та Єкатєріни, Вітте і Столипіна, революції початку XX століття і сталінську модернізацію. В нинішній момент російської історії, вважають автори, Росія стоїть на «розвилці», яка відкриває дорогу до становлення в країні громадянського суспільства, а тому вони закликають читачів: Творіть історію! Не втрачайте нагоди!

Мало хто вже вірить у можливість написання політично незаанґажованої історичної праці. Але можна говорити про ступінь заанґажованости авторів. Полемічний запал Карацуби, Курукіна і Соколова зрозумілий у країні, де не вщухають розмови про «особливий шлях розвитку», а суспільну свідомість щораз більше опановують неоімперські ідеї. Втім, це не знімає питання про підставові епістемологічні засади книжки.

Впадає в очі довільність точок вибору в історії (тут автори здебільшого покладаються на ступінь історіографічної розроблености тих чи тих сюжетів), недостатня увага до питання: а що ж змушувало саме до такого, а не іншого вибору? Себто – чому за доведеної наявности вибору так ніколи й не було обрано ліберальнішого шляху? Автори не аналізують зовнішніх чинників розвитку Росії, не беруть до уваги Кавказькі війни та поділи Речі Посполитої, а це були чи не найбільші виклики для російської державної структури та суспільної свідомости. Не торкаються вони й питання, а що ж треба розуміти під «Росі .ю», говорячи про період від Рюрика до Путіна. Автори мимоволі чи за браком місця есенціялізують «Росію» як історичне явище, через що абсолютно вписуються в класичний карамзінський наратив.

Попри всі висловлені зауваження, треба наголосити громадянську сміливість авторів і продуктивність альтернативних підходів до історії, тим більше, що книжка наполегливо позиціонує себе саме як спонуку до дискусії, суспільний подразник, а не сканонізований офіційний текст.

Друкувати