Друкувати
Вівторок, Березень 19, 2019 - 11:29

Возрождение еврейской государственности и нерешенный «еврейский вопрос»

Грудень 2016

Ця збірка статтей (її окремі частини раніше було опубліковано в різних ізраїльських та російських виданнях) є водночас і невеличкою монографією (зроблено спробу систематизувати розрізнені її частини, усунути неминучі у збірках статтей повтори тощо), і курсом лекцій. Власне, остаточний її варіянт і прочитано як курс лекцій у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» у травні 2011 року.

Попри малий обсяг (127 сторінок), книжка подає авторове осмислення єврейської державности, її джерел і сучасного стану, місця в ній неєврейських громад. Увагу тут приділено не лише найчисельнішій серед них громаді арабів-мусульман, а й друзам, арабам-християнам і – часто-густо формально зараховуваним владою до числа євреїв – репатріянтам із колишнього СРСР.

Політологічний аналіз сучасного стану справ в Ізраїлі, зокрема маловідомих поза країною, але досить таки гучних у межах її конфліктів подано на широкому тлі інтелектуальної історії сіонізму. Наприклад, детально розписано судовий процес за позовом деяких інтелектуалів із вимогою записати їм у документи «національність» як «ізраїльтянин». Позивачі суд програли: на думку судів, такий запис може «підважити основи ізраїльської державности».

Автор викладає суперечності між різними напрямами сіонізму («політичним» та «культурницьким»), розглядаючи його вплив на перебіг подій у Палестині в XX столітті, зокрема після створення в 1948 році Держави Ізраїль. Тріюмф політичного сіонізму, наголошує Епштейн, не супроводжувався тріюмфом сіонізму культурницького: майже всі значущі для людства досягнення єврейських митців і науковців у другій половині XX століття здійснено в діяспорі.

В українському контексті важливим бачиться авторів аналіз ізраїльського та світового законодавства у зв’язку з проблематикою заперечення Голокосту та інших випадків геноциду, зокрема, позицію ізраїльського уряду щодо визначення правового статусу Голодомору; а також використання Катастрофи европейського єврейства з метою леґітимації не лише існування Держави Ізраїль, а й поведінки її на міжнародній арені. Дуже багато промовляє у цьому сенсі розповідь про намагання створити в 1938 році в Єврейському університеті в Єрусалимі катедру історії сіонізму – спроба не вдалася, тодішній ректор цього не дозволив. Цікавою є Епштейнова оцінка позицій влади й окремих консервативних політичних партій Ізраїлю щодо визнання геноциду вірмен в Османській імперії та – особливо – Накби палестинських арабів 1948 року. Авторова послідовно ліволіберальна постава є підкреслено критичною до риторики та практичних дій ізраїльського офіціозу.

Друкувати