Друкувати
Середа, Вересень 19, 2018 - 04:16

Вірю, що я не пасинок. Українські літератори єврейського походження

Серпень 2018

Науково-популярну розвідку ізраїльського літературознавця, поета й перекладача Велвла Черніна, який розпочинав літературну й літературно-критичну кар’єру як російсько- та їдишомовний автор, присвячено письменникам і літературним критикам єврейського походження, що писали українською мовою. Автор вибудовує книжку за хронологічним принципом, що передбачає звичну для університетських курсів періодизацію української літератури ХХ століття з урахуванням знакових для українського єврейства дат. Хоча цей підхід можна вважати доволі плідним, хронологічні межі окремих етапів здаються дещо штучними. Зокрема, верхньою хронологічною межею першого періоду («передісторії») обрано 1921 рік, у який нічого принципово нового саме для участи діячів єврейського походження в українській україномовній літературі не відбулося. Добу українізації (другий період) Чернін починає тим-таки 1921 роком, хоча формально її було розпочато 1923-го, а завершує (ведучи мову про «спад», тобто наголошуючи поступовість цього процесу) 1941 роком. Українському читачеві обрання цих дат здасться натягнутим. Значно логічнішим є поєднання років війни між Німеччиною та СРСР і перших повоєнних років в один період («Травми війни та Голокосту»), хоча завершити цей розділ краще було б 1949 роком, коли відбувся повномасштабний розгром єврейського літературного життя, публічне озвучення трагедії Голокосту опинилося під негласною забороною, а антисемітський аспект кампанії проти «космополітів» став значно виразніший, ніж за рік перед тим. Розділ «Період антисемітських кампаній» автор завершує 1956 роком, а не берієвською «мікрореабілітацією» 1953-го, а розділ «Період “застою”» датує 1956–1991 роками, відбираючи в себе можливість виділити шістдесятництво й перебудову з їхніми особливостями літературного життя в окремі розділи. Задумові книжки цей механічний поділ на розділи особливо не шкодить, оскільки всередині них поділ зроблено за персоналіями, творчість яких іноді мала б потрапляти одразу в два (або й три чи, як у випадку Леоніда Первомайського, чотири) періоди. Враховуючи невеликий обсяг книжки, «укрупнення» розділів здається цілком виправданим, але формулювання їхніх назв незадовільне.

Кожен розділ завершує короткий нарис під повторюваною назвою «Тим часом у Білорусі» з проведенням паралелей між ситуацією в сусідніх радянських республіках. Ці пасажі (як і вся книжка) є доволі інформативними для нефахівця, хоча авторові помітно бракує володіння білоруською: цитуючи вірш Фелікса Баторина «Баязьлівец», Чернін робить дев’ять елементарних помилок у п’ятнадцяти віршових рядках (він пише «щахвылі» замість «шчахвылі», «размавлялі» замість «размаўлялі» тощо). Дивно виглядає і адаптація наведених у бібліографії білоруськомовних форм імен авторів і назв книжок до норм чинної версії «наркамаўкі» (у виданих у 1920-х книжках Зьмітрака Бядулі його ім’я писалося як «Зьмітрок», а не «Змітрок», а слово «спяваць» у назві книжки Юлія Тавбіна 1931 року було вжито у формі «сьпяваць», однак читач рецензованої книжки цього не побачить). Завершує видання короткий індекс україно- й білоруськомовних літераторів єврейського походження зі стислими біографічними довідками.

Звісно, попри згадані особливості, які було би нескладно виправити хорошому редакторові, книжка змістовна й цікава. Її цілком можна використати як вступ до теми для нелітературознавця чи студента. Видання вирізняється приємним дизайном, вдалим добором портретів для ілюстрацій і якісним поліграфічним виконанням.

Друкувати