Друкувати
Четвер, Травень 23, 2019 - 23:47

Відкритий ґрунт

Грудень 2016

Cучасного ірландського поета-нобеліянта (1995) Шеймаса Гіні не раз порівнювали з його видатним попередником Вільямом Батлером Єйтсом, який перший з ірландських літераторів став нобелівським лавреатом (1923). На творчості обох лежить відбиток складних політичних обставин: Єйтс був свідком боротьби Ірландії за незалежність, а згодом і громадянської війни (1922–1923); для Гіні, який походить із Північної Ірландії, повсякденням 1960–1990-х років була кривава боротьба між пробританськими протестантськими угрупованнями та націоналістичними католицькими. Вірші, писані впродовж цих тридцяти років, якраз і склали книжку вибраного.

Перша поетична збірка Шеймаса Гіні «Смерть натураліста» занурює нас у світ фермерського дитинства з усіма належними атрибутами: обробітком землі, вирощуванням і збиранням урожаю, – проте крізь опис сільського життя прозирають інші, глибші смислові плани, як-от у вірші «Копання», який відлунює алюзією на Великий голод 1845–1849 років.

У наступних збірках тема природи і, зокрема, землі поширюється, ускладнюється і підноситься до символічного виміру. Ліричне «Я» зливається з природою, розчиняється у ній, природа стає суб’єктом, що промовляє і розповідає свою історію, як у вірші «Королева болота» зі збірки «Північ» (1975). Тема землі озивається мотивом розритого поховання-жертвопринесення, апелюючи до національної історії Ірландії, багатої на героїв і мучеників.

Поет дедалі частіше міркує про неспокійну соціяльно-політичну дійсність Північної Ірландії (цикл «Школа співів»). В автобіографічному вірші «Міністерство страху» він торкається проблеми національної ідентичности і меншовартости. У поемі «Станція острів» терор у Північній Ірландії постає крізь призму асоціяції з Дантовим пеклом. Поета переслідує комплекс вини за убитих під час заворушень родичів і знайомих, що втілено через образи різних видінь-примар, які являються героєві. Писати про дійсність, звичну чи жахливу, відкриваючи при цьому якийсь інший неочікуваний вимір бачення, – у цьому і полягає незвичайність хисту поета-візіонера Шеймаса Гіні.

Тут варто відзначити також перекладацьку працю Олександра Мокровольського. Коли йдеться про поезію трагічного звучання, важливо, щоби перекладач відчував біль, який мучить поета, – і, либонь, українському «співавторові» Єйтса, який знову торкнувся ірландської поезії, можна довіритися.

Друкувати