Друкувати
Вівторок, Листопад 13, 2018 - 04:14

Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець XIX – початок XX ст.)

Листопад 2016

Попри не дуже вдалу назву із дивним словосполученням «науковий рух», часто вживаним і в тексті, монографія є доволі цікавою узагальнювальною працею з історії української науки та її організаційного оформлення наприкінці XIX – на початку XX століття.

Спираючись на чималий історіографічний доробок та архівні джерела, авторка присвятила дослідження першому етапові інституювання української науки, що відбувався тоді, коли власної національної держави ще не існувало, а етнічні українські землі входили до складу двох імперій: Австро-Угорської та Російської. Проаналізувавши добре відомі факти під іншим кутом зору й обґрунтувавши значущість інституційного підходу до аналізу національного інтелектуального життя, дослідниця висвітлює діяльність Наукового товариства імені Шевченка, Українського наукового товариства у Києві, українознавчих установ в університетах Австро-Угорщини та Росії. Саме з огляду на ці установи, засади й форми їх діяльности (статут, структуру, видання) й побудовано монографію.

Перші три із п’яти розділів, фактично перша частина монографії – «Утворення та перспективи розвитку Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (НТШ)»; «Науково-галузеві напрями та форми структуризації діяльности НТШ»; «Науково-видавнича діяльність НТШ: структурні, галузеві та комунікативні аспекти» – описують перетворення НТШ із літературно-видавничого в наукове, історію ухвалення статутів 1892, 1898 та 1905 років й обговорення статутного питання в 1913 році. Авторка окремо зосереджується на структурних перетвореннях товариства, організації секцій і наукових комісій, їхніх функціях. Чимало уваги відведено й науково-видавничій діяльності НТШ, зокрема «Запискам НТШ», спеціялізованим періодичним і серійним виданням.

У четвертому розділі (чи то другій частині) – «Українське наукове товариство у Києві (УНТ)» – описано створення УНТ, формування його керівних органів, структурування товариства і його науково-видавничу діяльність, із наголосом на «Записках УНТ» як титульному виданні товариства.

Постійно порівнюючи інституційні засади і діяльність НТШ та УНТ, а також акцентуючи увагу на академізації цих поважних установ і ролі в цьому Грушевського, дослідниця стверджує їх функціональну еквівалентність академіям наук, що сприяло інкорпоруванню цих товариств у світовий науковий простір.

Третя частина книжки (або ж п’ятий розділ) – «Українські катедри і навчальні дисципліни в університетах Австро-Угорської та Російської імперій» – описує українські катедри у Львівському та Чернівецькому університетах, проєкт створення українського університету у Львові та українознавчі курси й наукові дослідження в університетах підросійської України. Завершує її виклад про інституції, що в той час брали на себе завдання розвивати українські дослідження як національні за змістом і мовною формою.

 

Друкувати