Друкувати
Вівторок, Листопад 20, 2018 - 10:21

Українська історія, російська політика, європейське майбутнє

Грудень 2016

У книжці Тимоті Снайдера зібрано його статті й публічні виступи, написані чи виголошені від грудня 2013 до серпня 2014 року. Зокрема, тут уміщено український переклад відкритої лекції, яку Снайдер прочитав у рамках конференції «Мислити з Україною». Також знайдемо статті, есеї та інтерв’ю, що публікувалися в авторитетних виданнях «The New York Review of Books», «New York Times», «Financial Times» тощо. Українського читача ці тексти передусім знайомлять із тим, як західні інтелектуали (найперше ті, хто досліджує українську історію та політику) розуміють нинішні події в Україні. Крім того, автор прагне осмислити події новітньої історії України з погляду професійного історика та публічного інтелектуала. Ця позиція має суттєві переваги: вона дає відчуття реальности, а також дає можливість розрізняти історію та політику. Це є своєрідним антидотом проти «продуктів» діяльности російських пропаґандистів, які останнім часом надзвичайно активізувалися у західних медіях.

Однією із наскрізних тем книжки є загроза евразійського проєкту, представленого в ідеології Алєксандра Дуґіна, що його намагається зреалізувати своєю політикою Путін. Цей проєкт є конкурентом европейського проєкту, а його особливістю є, на думку Снайдера, те, що вперше хтось уважає ЕС за зло і прагне його знищити, ретельно готуючи політичний, культурний та ідеологічний удар. При цьому маємо справу із дуже суперечливим політичним та соціокультурним явищем. Прихильників евразійського проєкту Снайдер означує як байдужих до суперечностей постмодерністів: «Абсолютно безсоромно вони можуть сказати: “українці фашисти, але Гітлер був не таким уже й поганим”. І їм за це абсолютно не соромно. Вони постмодерні також і в своєму трактуванні ХХ століття. Європа в цьому сенсі міцно тримається за модерн». Евразійський проєкт спрямовано на утвердження ідеї національної держави, яка є самотньою, ізольованою, розірваною конфліктами. Україна, що відчуває на собі дію цього проєкту, є надзвичайно важливим форпостом у захисті Европи від нього. А тому автор переконує: Україна й Европа нині пов’язані між собою значно більше, ніж европейці та українці собі уявляють.

Тимоті Снайдер вказує і на стереотипи европейців щодо України. Такі уявлення перешкоджають усвідомити, що насправді відбувається, і адекватно зреаґувати. Скажімо, уявлення про те, що українська ідентичність обтяжена за своєю природою. Воно, стверджує Снайдер, дуже вигідне, бо виправдовує «нічого-не-роблення»: україномовні українці — це націоналісти, яких не слід підтримувати, а російськомовні — це росіяни, які мають бути із Москвою. Снайдер прагне подолати ці стереотипи. Він переконує: насправді українці — це двомовні европейці, а приписування їм таких «обтяжених» ідентичностей — це ніщо інше, як виявлення колоніялістського світогляду, що викривлює історію на догоду російській політиці.

У книжці не знайдемо примітивних зіставлень путінської Росії з фашистською Німеччиною, але деякі паралелі напрошуються самі собою. Зокрема, Снайдер вказує европейцям на подібність Австрії 1930-х років і сучасної України: «1938 року Гітлер казав про Австрію те саме, що Путін зараз каже про Україну: що нам потрібно захищати представників своєї етнічної групи». Тож конфлікт в Україні повертає в центр уваги реґіон, що його Тимоті Снайдер в одній зі своїх попередніх книжок назвав «кривавими землями», — землі Східної Европи, що простягнулися між Гітлеровою Німеччиною та Сталіновою Росією. Американський історик застерігає від перетворення цього простору на нові «криваві землі» — між Путіновою Росією та прагматизмом Еврокомісії, що проявляє цинізм сучасної політики.

Друкувати