Друкувати
Вівторок, Вересень 25, 2018 - 00:02

У пошуках Нового неба. Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського

Квітень 2018

Книжку з пера чільної дослідниці ранньомодерної історії України присвячено колоритній постаті найпопулярнішого на руських теренах церковного письменника другої половини XVII століття Йоаникія Ґалятовського. Авторка окреслює витоки новочасного «інтелектуального повсякдення» в Україні й показує універсальний характер і водночас історичну специфіку тих прикмет «самости», що виразно оприявнились у барокову добу «київської відкритости» й «витворили обличчя нової української культури».

Непересічна творча активність о. Йоаникія править за вдячне тло для реконструкції загальнішого типу інтелектуала-богослова києво-могилянського кола, і для цього історикиня залучає вельми розмаїтий і витончений методологічний інструментарій. У шести розділах монографії розглянуто життєвий шлях Ґалятовського і долю його книжок, проаналізовано «бібліотечний ресурс» та способи його опрацювання, досліджено тексти проповідей, специфіку «балансування» між віровченнями східної і західної церков, тогочасні уявлення про святість і святих, ставлення до євреїв. У додатках уміщено каталог «бібліографічних приміток» Ґалятовського, що їх розшифрувала авторка, та відомості про згаданих чи використаних авторів.

Авторка ставить чимало нових запитань тогочасній релігійній культурі: її цікавлять уявлення людини про сакральне, прояви побожности, сприйняття святощів, есхатологічні страхи та сотеріологічні очікування. А що Яковенко йдеться передусім про богословсько освіченого homo religiosus, то ці питання стосуються головно історії читання, історії культурних рецепцій, інтелектуальної історії, історії уявлень та ідей. Усе це поєднує спроба відтворити способи транслювання християнського досвіду могилянськими книжниками, очитаними вже насамперед не в польській, як раніше, а в західноевропейській літературі.

Усі вісімнадцять книжок Ґалятовського, написані впродовж 1659–1687 років, вийшли друком, а деякі стали своєрідними бестселерами: їх перевидавали, перекладали, переписували. В основу дослідження лягли тільки українські тексти, адресовані «внутрішньому» читачеві (польськомовні праці полемічного спрямування було призначено «назовні»).

З одного боку, стилістично письмо Ґалятовського не розраховано на «простаків» – це виразний взірець «високої» словесности з довгими реченнями, розгалуженою синонімією, складними риторичними фігурами, химерними бароковими метафорами та іншими ознаками «вчености». Із другого боку, його твори побутували не лише серед церковної еліти й освічених мирян, а й серед сільських священиків (те, що проповіді Ґалятовського написано «простою», староукраїнською мовою, вказує на «демократичного» адресата) – отже, змальована в них «символічна» картина світу збігалася з уявленнями читачів/слухачів, тобто цей «символічний світ» був одночасно і соціяльним, і культурним.

Творча плідність Ґалятовського дає змогу «густо» побачити ті новації, які в доробку решти могилянців визирають лише поодиноко, а чималий попит на його праці опосередковано засвідчує, що такі зміни відповідали читацьким очікуванням. Палітра латинських джерел, що їх використав Ґалятовський, не тільки «документує» величезну ерудицію автора, а й дає змогу, мірою можливого, відтворити сам «процес мислення», що постав (зі зрозумілим у реаліях европейської околиці «запізненим» перетіканням знань) на західних взірцях другої половини XVI століття, коли «століття Реформації» урухомило нагромадження інформації найрозмаїтішого штибу в усіх царинах, від природничих наук, географії чи медицини до демонології та кабалістики, і спричинило вибухове поширення строкатих відомостей різного ґатунку, зіставлюваних на засаді уподібнень і аналогій як універсальної «мови знань» про Бога, людину та світ.

Появу книжки, що вшановує 400-річчя Києво-Могилянської академії, уможливила щедра підтримка Канадського інституту українських студій Албертського університету й Наукового товариства ім. Шевченка в Америці.

Друкувати