Друкувати
Субота, Вересень 22, 2018 - 07:57

У чужій красі

Грудень 2016

Те, що в поле зору українських видавців потроху потрапляють польські автори, біографії яких пов’язані з теренами нинішньої України, не може не тішити. Особливо коли йдеться про письменників, чия роль у культурному житті сучасної Польщі аж ніяк не марґінальна. Як-от у випадку з номінантом на Нобелівську премію й одним із найцікавіших польських літераторів другої половини XX століття, уродженцем Львова Адамом Заґаєвським.

Закономірним виглядає і вибір саме цієї есеїстичної книжки: у ній, на відміну від численних публікацій поезії Заґаєвського, зібрано в концентрованому вигляді уривки його спогадів за понад тридцять років творчого життя та роздуми над ними.

Українському читачеві чи не найцікавішими будуть, мабуть, розповіді про студентські роки Заґаєвського (вони припали на 1960-ті, коли в Польщі градус відлиги був далеко вищий, ніж в Україні, а самі її процеси були принципово схожі). Попри фраґментарність цих оповідей, їхню хронологічну непослідовність (хіба може людина згадувати події в тому ж порядку, як вони відбувалися?) та постійне переривання нашаруваннями свіжіших спогадів (із 1990-х, переважно з паризького періоду авторового життя), мозаїка цих коротеньких есеїв вибудовується в цілком цілісну картину історії становлення сучасного европейського інтелектуала, котрий почався з вільнодумного студента, що випрошував у декана дозвіл користуватися книжками зі «спецсхову» університетської бібліотеки.

Деякі моменти український читач явно сприйме відмінно від польського. Песимістичні картини повсякдення аж ніяк не провінційного, попри авторове бажання згустити фарби, Кракова 1960-х років із леґальною (хоч і малотиражною) незалежною пресою, фактично непідконтрольним владі релігійним життям виглядають далеко не так понуро, як картини тогочасного інтелектуального життя УССР.

Дещо ускладнює читання незвична структура книжки, передусім, відсутність у ній поділу на хоч якісь розділи. Окремі спогади (байдуже, чи пов’язані між собою, чи ні) розділяються лише збільшеним міжрядковим інтервалом. Але саме ця (чи не мимовільна насправді?) стилізація під природний потік думок створює особливий ефект довіри до авторових спогадів і рефлексій – недарма ж він після вступу до Яґелонського університету спочатку студіював психологію і лише згодом почав вивчати філософію.

Загалом же книжка читається швидко й із цікавістю, чому сприяє і добрий (хоча й перевантажений трохи полонізмами) переклад Віктора Дмитрука. От тільки прізвище автора варто було відтворити точно, він-бо таки «Zagajewski», та й скрізь у книжці g передано як ґ.

Друкувати