Друкувати
Вівторок, Вересень 25, 2018 - 09:45

Tocquevillian ideas: contemporary European perspectives

Вересень 2016

Алексиса де Токвіля найчастіше асоціюють із книжкою «Демократія в Америці». Однак у своїй політичній філософії він звертався і до вивчення Европи. Зокрема, під час подорожі до Лондона 1833 року, за декілька років до видання книжки про Америку, він ствердив, що незаперечним майбутнім Европи буде демократія. Автори збірника присвячують статті европейській перспективі філософії Токвіля, стверджуючи при цьому неабияку значущість його ідей для сучасности. Книжка об’єднала вісьмох авторів із різних країн, які презентують, так би мовити, «европоцентричного» Токвіля. Усі вони намагаються співвіднести ідеї французького філософа із сучасним станом Европейського Союзу, відкриваючи в такий спосіб нові аспекти його політичного осмислення.

Розпочинає книжку стаття редакторів збірника Збіґнєва Рау та Марека Трач-Тринєцкі, яка є своєрідним вступом до вивчення европейської перспективи ідей Токвіля. Автори аналізують методологію вивчення демократії, яку розробив Токвіль, демонструючи її придатність для розуміння сучасних процесів в  Европі. Вони переконані: попри те, що Токвіль має славу знавця американської демократії, Европу він знав краще, оскільки багато подорожував саме европейськими країнами. Ідеться не лише про Францію, якій присвячено його книжку «Старий порядок і революція». Загалом Европа для Токвіля є навіть складнішим випадком для пізнання, ніж Америка. На відміну від американського політичного досвіду, орієнтованого на єдність, европейський політичний порядок демонструє розмаїття. Як зазначають автори статті, Токвіль вивчав Европу в декількох напрямках. Перший стосується аналізу абсолютної монархії. Він зауважував, що такий устрій становить загрозу для демократичних інституцій, оскільки породжує надмірну централізацію, демократичний деспотизм та індивідуалізм. Другий напрямок — аналіз «внутрішньої колонізації». Обидва ці феномени — абсолютизм і колонізація — зумовлюють розколи в Европі. Однак Рау і Трач-Тринєцкі зауважують: прогнози Токвіля, безсумнівно, постулювали, що майбутнє Америки й Европи однакове — пов’язане з утвердженням демократичного порядку, хоча шлях до нього і розпочався з різних відправних позицій.

У статті Дженґіза Чагла розглянуто філософію свободи Токвіля. На думку автора, відсилання до ідей французького мислителя дає змогу краще зрозуміти сучасний стан свободи в европейських демократіях. Токвіль задовго до представників Франкфуртської школи вказав на небезпеку гіперцентралізації держави як виклик, що стоїть перед Европою та світом. З огляду на це, Чагл ставить мету: проаналізувати відповідність концептів політичної філософії Токвіля для розуміння сучасних процесів демократизації. Ева Атанасоу звертається до феномена патріотизму, розглядаючи його в соціологічному та психологічному аспектах і виокремлюючи прояви демократичного патріотизму. Авторка переконана, що роздуми Токвіля про патріотизм можна співвіднести із сучасною ситуацією в Европі. Зокрема, «доброю звісткою» для Европи є те, що демократичний патріотизм та солідарність є радше створеними, аніж вродженими. А тому потрібно докласти зусиль, аби їх плекати. «Поганою звісткою» є те, що самої громадянської вірности, заснованої на дотриманні законних прав та економічних вигод, не досить для забезпечення европейського майбутнього. Попри це Атанасоу вважає, що висновком із Токвіля є потреба впроваджувати патріотичні почуття в демократичні практики, що передбачає тривалий процес звикання. Марінус Осеваарде певною мірою продовжує тематику попередньої статті, однак предметом розгляду є громадянська участь. Автор звертає увагу на розуміння громадянської активности у працях Токвіля, а також співвідносить його концепцію з контекстом сучасного глобального капіталізму. Атила К. Молнар, спираючись на Токвілеву концепцію демократії, актуалізує критичне ставлення до демократичного порядку. Зокрема, слід пам’ятати, що, з погляду свободи, демократія (як рівність) має тиранічні тенденції, а  відтак її життєздатність підтримують деякі республіканські й недемократичні елементи. Олівер Гідальґо також звертає увагу на Токвілеву концепцію демократії, однак головним предметом розгляду тут є зв’язок між релігією, чеснотами та облагороджуванням демократії. Автор зосереджується на ролі релігійних чинників у модерних суспільствах, що є однією з основних тем творчости Токвіля. Трач-Тринєцкі аналізує дилему, яку помічає у Токвілевій творчості, а саме: людська гідність versus велич. Автор демонструє античне та християнське походження цих категорій і того, як їх використовує французький філософ. Завершує збірку стаття Вільяма Р. Стивенсона молодшого, в якій він звертається до метафори Америки як «плавильного казана», висловлюючи тезу, що це «плавлення» спростило релігійне та культурне розмаїття. Покликаючись, зокрема, до Токвілевого бачення Америки, автор пояснює, чому ця редукція викликає в нього занепокоєння.

Друкувати