Друкувати
Четвер, Квітень 25, 2019 - 12:45

Так будет всегда

Листопад 2016

«Дириґентська проза» на українських теренах — рідкісний жанр. Що ж до книжок Романа Кофмана, то вони, здається, народжуються в результаті ядерної ланцюгової реакції: нариси «Хор мальчиков» та «Из хроники колхоза “Лень Путина” (бывш. “Путь Ленина”» вже публікувалися у «Книге небытия» (Київ: Абрис, 2004), а «Жизнь», «Гутен морген!», «Подарок судьбы», «Амиго-афера», «Михаил Сергеевич», «Христофоров» та «Железный крест» — у виданні «Духу і Літери» 2011 року «Пасторальная симфония, или Как я жил при немцах». Утім, вони органічно ввійшли до книжки «Так будет всегда».

У короткій передмові автор пояснює, що нова книжка — своєрідна колекція вражень, «якими частує нас кожна мить свідомого життя». Починати її читати можна з будь-якого розділу. Героями книжки є китайський правитель Мао Цзедун, трагічний класик музики ХХ століття Дмітрій Шостаковіч, хореограф-реформатор Павло Вірський, скандальний геній Іґорь Стравінський, патологічно вимогливий Ігор Шамо, виключений зі Спілки композиторів Арво Пярт та інші невигадані персонажі. Дотепні автобіографічні епізоди Кофман коментує через такі ж дотепні історичні аналогії, даючи зрозуміти, що «велике» і «мале» у будь-чиєму житті неможливо відокремити одне від одного. Жодного трафаретного образу (що не виключає «гри з каноном», яка Кофманові вдається блискуче) і жодної колізії з передбачуваним фіналом.

У цій книжці Роман Кофман подібний до ілюстратора ґросбуха, що не боїться фраґментарности, купюр і чудернацьких паралелей вибіркової пам’яті. Саме тому темний томик «Так будет всегда» можна зіставити з колекцією графічних мініятюр, де точність ліній домінує над колоритом, а відчуття руху формується завдяки раціонально утвореній і до дрібниць осмисленій композиції цілого.

Друкувати