Друкувати
Середа, Березень 20, 2019 - 19:10

Симон Петлюра у боротьбі за самостійну Україну

Січень 2019

Текст дослідження історика Сергія Литвина «центровано» довкола біографії (головно політичної) Симона Петлюри, з відповідними етапами: дитинство, родина, юність; початок політичної боротьби; участь у революційних подіях та в українізації російської армії (мається на увазі процес створення 1917 року окремих українських частин у складі армії, підконтрольної «лютневому» Тимчасовому урядові); посередництво між щораз радикальнішими солдатськими масами і поміркованим керівництвом УНР; участь у першій більшовицько-українській війні; Петлюра і Гетьманат; арешт і участь в антигетьманському повстанні; участь у роботі Директорії, а потім безумовне лідерство в ній; найгарячіша фаза боротьби за незалежність УНР у 1919–1920 роках; складна діялектика взаємодії УНР і ЗУНР; угода і спільна кампанія з Польщею; зимові походи та спроби підняти повстання в Україні, яку зайняли більшовики; політична діяльність в еміґрації; убивство та пов’язані з ним політичні перипетії.

Наведений перелік дає уявлення про масштаб поля, на якому попрацював автор. Це, звичайно, апріорі унеможливило деталізоване дослідження тематичних нюансів, окремих періодів тощо. Та історикові вдалося щільно наповнити виклад цитуванням першоджерел: періодики, мемуарів, архівних документів. Це ж стосується історичних досліджень інших авторів. Власне, цей масив цитат, посилань і є, мабуть, головною перевагою книжки. Вона дає багато матеріялу і для відчуття контексту, стилю, духу доби, і для орієнтування у часто плутаних і неоднозначних фактах, пов’язаних зі складною епохою та з мітологізованою політичною постаттю. У книжці є куди «відштовхнутися» в пошуках певної інформації.

Значно менш надихає, сказати би, полемічний складник дослідження. Очевидно, що Литвин обрав за один зі стратегічних напрямків праці заперечення неґативних мітів про Петлюру (приміром, Петлюра як органічний диктатор; Петлюра як погромник; Петлюра як призвідник отаманщини тощо) чи просто трактувань, із якими автор не згодний. Ця полеміка часом здається занадто пристрасною, нерідко Литвин всерйоз опонує відверто абсурдним обвинуваченням, після чого залишається не так багато місця для серйозніших питань.

Це, наприклад, стосується вбивства Петлюри та поширеного уявлення про головного отамана як антисеміта й призвідника погромів. Литвин наводить цікаві дані про вбивцю, Самуїла Шварцбарда — інформацію про його контакти з більшовиками, про візит до Одеси в 1930-х роках, після якого, за дивним збігом, потрапили під арешт його давні колеґи за анархістським підпіллям. Ці дані працюють на користь версії про Шварцбарда як радянського аґента, а не «самодіяльного» месника.

Але далі цю лінію автор не розвиває. Те саме — з частиною тексту, присвяченою єврейським погромам. Історик цитує свідчення про смертні вироки винуватцям погромів на території УНР, заклики Петлюри проти погромів, наводить приклади системних погромів у білих арміях, у червоних, нагадує про державний статус мови їдиш, спеціяльне міністерство тощо. Тобто дає чимало ознак того, що Симон Петлюра не санкціонував погромів і намагався проти них боротися. Проте не коментує, припустімо, тверджень про формальність такої боротьби. А ця полеміка була би значно цікавіша й актуальніша, ніж постійні викриття цілком очікувано політично забарвлених пасажів сучасного історика умовно прорадянської орієнтації Валерія Солдатенка. Варта детальнішого розроблення й характеристика Петлюри як політика, засадничо зорієнтованого на демократичні, республіканські політичні цінності, яку дає Литвин. Хоч і не скажеш, ніби історик виписав її мимохідь. Але розлогіше, чіткіше обґрунтування такої характеристики особливо важливе й цікаве з огляду на те, що в мітології української боротьби за незалежність у ХХ столітті виразно домінують постаті з праворадикальними поглядами.

Утім, це не перекреслює значущости — передусім інформаційної — книжки. Її можна назвати безперечним must-read для всіх, хто знає про постать Симона Петлюри лише з підручників історії та хаотичних публікацій у медіях і хоче поглибити знання про цю центральну постать нашої історії першої половини ХХ століття.

Друкувати