Друкувати
Четвер, Травень 23, 2019 - 18:59

Сучасність. 2004, № 1

Квітень 2017

Головною, принаймні за обсягом, публікацією літературного відділу першого цьогорічного числа «Сучасности» став роман київського прозаїка Віталія Левуна «Розваги водяника у місяцеву повню», нехитро взорований на апробовані часом традиції химерної прози. Автор майже «по-джойсівськи» задався формальним надзавданням обіграти у своїй оповіді силу-силенну народних прислів’їв і приказок, та не зчувся, як став заручником власного творчого методу. А відтак опинився однаково далеко як від «свого» Шевчука, так і від «чужого» Маркеса.

Поетичну добірку числа складають двійко імен із вісімдесятницької когорти, що її дев’яностики невдячно скинули з пароплава сьогодення, однак не «Сучасности». Втім, коли чергове багатослів’я «вертикальної душею» Людмили Таран, обтяжене хворобливим еротизмом, направду викликає лише сприкрення й досаду, то лапідарний «Star-crossed» Ігоря Римарука вкотре тішить шляхетним артистизмом справжнього майстра, певного ваги кожного власного слова.

Традиційною для часопису стала публікація матеріялів, присвячених осмисленню долі й творчости Василя Стуса. Нове число пропонує есей Ігоря Маленького, в якому автор міркує про «космологію людської особистости і духу у взаємовіддзеркалених всесвітах» поета. Прикметно, що у власній оцінці рецепції постаті Стуса за проминуле десятиліття Маленький чи не першим гидливо відкидає традиційний арсенал політкоректности, відверто констатуючи: суб’єктивним фактором недостатньо глибокого сприйняття і нерозуміння творчости поета критикою 1990-х «стало її надмірне захоплення пустопорожніми балаганними “бубабізмами”, “новодеґенераціями”, сопливо-полюційними “жаданізмами” та іншою одноденною літературною піною».

В рубриці «Суспільне життя» Юрій Шаповал розмірковує про спадщину Сталіна в контексті радянської історії, Сергій Грабовський – про міт Переяславської ради і його відлуння, а Микола Рябчук – про (без)відповідальність сьогоднішніх інтелектуалів.

Редакція також продовжує публікувати спомини двох шістдесятників – Ірини Жиленко та Василя Лісового.

Біля «Книжкової полиці» Олеся Омельчук ділиться враженнями від монографії Віри Агеєвої «Жіночий простір», а Микола Горбаль сумлінно рецензує роман Анатолія Дністрового «Місто уповільненої дії». Максим Стріха оглядає покажчики бібліографії Григорія Кочура й Миколи Лукаша.

Володимир Грабовський намагається бодай побіжно окреслити постаті сучасного мистецького життя Дрогобича – Левка Микитича, Сергія Ридванецького, Ярослава Даниліва й інших.

С.С.

Друкувати