Друкувати
Понеділок, Листопад 19, 2018 - 20:28

Страсті за Бандерою

Березень 2014

До книжки «Страсті за Бандерою» слушно застосувати означення «постмодерна». У ній зустрілися не лише тексти зовсім різних жанрів (академічні статті, есеї, листи до редакцій), а й зовсім різні автори: від істориків різної міри наближености до проблеми, публічних інтелектуалів і журналістів – аж до онука провідника ОУН. Тут зібрано тексти дискусій про Степана Бандеру та ОУН і УПА, які протягом 2009–2010 років точилися зокрема й на сторінках «Критики» (див., наприклад, статті «Неуникний Бандера»  Володимира Кулика та «Контекстуалізація Степана Бандери» Андрія Портнова, ч. 3-4 за 2010 рік), а також в «Edmonton Journal», на сайті Західної аналітичної групи, в інтернет-виданні Zaxid.net.

Поштовхом до дискусій стала стаття Дейвіда Марплза, оприлюднена в «Edmonton Journal» у лютому 2010 року. Вона збурила й українських діяспорних істориків – Зенона Когута, Івана-Павла Химку («Критика» ознайомила своїх читачів із їхнім діялогом: див. ч. 3-4 та 7-8 за 2010 рік), і західних дослідників – Пера Андерса Рудлінґа, Тимоті Снайдера (його виступ «Фашистський герой у демократичному Києві» також надруковано у ч. 3-4).

Стежачи за грою арґументів, можна зауважити, які саме закиди систематично залишаються без відповіді. Одним із таких питань є, наприклад, добровільна участь євреїв у структурах ОУН, а отже, і проблема «ідеології» єврейських погромів. Певною вадою «постмодерного» підходу є те, що багато арґументів доводиться брати на віру, бо часто в текстах немає посилань на джерела.

Зате є повний спектр актуальних оцінок Бандери й ОУН-УПА: від переконання, що українцям варто повністю відмовитися від цього символу, визнавши за ним фашистське минуле (Химка, Снайдер, Рудлінґ), до поміркованіших позицій, відповідно до яких Бандера, попри всі злочини, є символом антиколоніяльної боротьби (Ярослав Грицак, Микола Рябчук, Анджей Еліаш, Олександр Мотиль, Андрій Портнов), та його ґлорифікації (Володимир В’ятрович, Володимир Кулик, Марко Левицький). У центрі суперечок опинилося питання єврейських погромів, тоді як на узбіччі лишилися волинська трагедія та винищення українців українцями. Видається, що питання українських жертв ОУН-УПА та добровільности самої участи у повстанській армії ще потребує досліджень та обговорень. Прикметно, що наголос на потребі рахуватися із сучасними політичними контекстами властивий переважно українським (почасти польським) інтелектуалам, які вочевидь і досі вбачають у праці історика захист національних інтересів.

Друкувати