Друкувати
Неділя, Вересень 23, 2018 - 12:52

Статьи, письма, воспоминания

Листопад 2016

Видання, приурочене до 45-річчя від дня смерти Галини Мокрєєвої (1936–1968), оповідає про події шістдесятих років та понівечені радянською системою долі.

За інших обставин доля доньки київського письменника Юрія Мокрієва (написання їхніх прізвищ за документами не збігається) могла би скластися інакше. 1955 року вона закінчила Київську музичну десятирічку, де була однією з найкращих учениць. Під час навчання на історико-теоретичному факультеті Київської консерваторії у класі Фріди Аерової вона перебувала на позиціях безперечного лідера і 1961 року блискуче захистила дипломну роботу на напівзаборонену тоді тему «Про деякі риси гармонії Равеля». Відтоді все й почалося: невдала спроба вступу до київської аспірантури; публікація рецензії у краківському виданні «Ruch Muzyczny» на огляд творчости молодих київських композиторів, у якій доробок київських аванґардистів було протиставлено «епігонським, мертвим і безпомічним» творам («Лист з Києва»); лекція-бесіда «Музика ХХ століття» в Будинку архітекторів, під час якої Мокрєєва демонструвала записи Стравінського, Бартока, Гіндеміта; показове звільнення з роботи і вступ до аспірантури Ленінградської консерваторії, а відтак відчайдушна боротьба за можливість писати про творчість Іґоря Стравінського, побутові негаразди, проблеми зі здоров’ям, тривала депресія і трагічна загибель на 33-му році життя.

Після добірки світлин Ігор Блажков подає розгорнуті анотації Мокрєєвої 1963–1967 років на його виступи в Ленінградській філармонії — приклади жанру, який нині в Україні майже не існує. Ці анотації — це викладені доступною мовою наукові розвідки, присвячені найширшому колу композиторів і творів: від Симфонії № 100 першого віденського класика Йозефа Гайдна до напівзабутих чи напівзаборонених симфоній Шостаковича (№ 2, 3, 13), «Симфонічних фресок» друга-шістдесятника Леоніда Грабовського, балетної сюїти «Блазень» Сєрґея Прокоф’єва, Концерту для струнного оркестру польської композиторки та скрипальки Ґражини Бацевіч, американської музики ХХ століття тощо.

Епістолярний розділ охоплює 1957–1968 роки і відкриває завісу над подробицями цькувань Мокрєєвої та її оточення, уточнює біографічні деталі та вказує на обставини професійної роботи — ті компроміси, із якими доводилося миритися. Листування додає нові риси до портретів кореспондентів — видатної російської піяністки Марії Юдіної, племінниці Іґоря Стравінського Ксенії Стравінської, класика українського симфонізму Бориса Лятошинського. Мокрєєва жаліється на гнітючу київську атмосферу («…в Киеве пока совершенно нечем дышать. Если бы не наша маленькая славная группка, можно было бы задохнуться»), неосвіченість оркестрантів, інертність публіки. Вона цілком свідома тогочасного стану зі «свободою слова» («Нельзя, невозможно писать так, как думаешь»), ясно бачить ціну концепцій радянського музикознавства, що їх узаконила система.

Спогади друзів, учнів та колеґ доповнюють неформальний портрет Галини Мокрєєвої. Наприкінці видання Ігор Блажков подає уривки зі щоденників християнського філософа Якова Друскіна зі згадками про Галину Мокрєєву, що їх відібрала та прокоментувала Олена Дьячкова, а також перші аркуші композицій Вікторії Польової, Валентина Сильвестрова та Леоніда Грабовського, присвячені її пам’яті.

Із дрібних хиб видання найсуттєвішою є неправильний порядок листів № 20 та 21, які слід було подавати у зворотному порядку (лист 20 є відповіддю на недатований лист 21). У розділі анотацій американського композитора Вільяма Говарда Шумена декілька разів помилково названо Шуманом. Інша суто коректорська помилка — датування одного з листів Марії Юдіної 1992-м, а не 1962 роком.

Друкувати