Друкувати
Середа, Листопад 21, 2018 - 05:38

Реконструкція нотної колекції графа О. К. Розумовського за каталогами XVIII сторіччя. Випуск 1

Грудень 2016

Джерелознавчим описом нотних рукописів і стародруків в Україні систематично й професійно займаються кілька осіб, і то кожен своєю «ділянкою» (маємо ґрунтовні дослідження Ніни Герасимової-Персидської про український хоровий концерт, Лідії Корній і Любові Дубровіної про джерела болгарського церковного наспіву, Юрія Ясіновського – про українські та білоруські нотолінійні Ірмолої тощо, наразі домінує церковна музика). Тому складно визначити, на кого слід ображатися через те, що в Міжнародному каталозі музичних джерел (RISM), що його видають Міжнародна музикознавча спілка та Міжнародна асоціяція музичних бібліотек, нотних фондів України зовсім не відображено. Немає в нас і українського осередку RISM’у, через який мав би здійснюватися обмін інформацією з музичного джерелознавства.

Дослідження музикознавця, завідувачки Музичного відділу НБУВ Лариси Івченко дає надію на зрушення, адже в цій праці вперше в Україні на 644 сторінках формату А4 на належному науковому рівні здійснено реконструкцію нотних пам’яток світського пласту европейської музичної культури XVIII століття з унікального приватного зібрання родини Розумовських і вперше – з їх корекцією на міжнародні «рісмівські» каталоги.

Така нотниця (а їх у світі збереглося одиниці), що «промовляє» не лише про епоху, смаки власників, рівень музичного виконавства, «географію впливів» композиторів і видавців – справжнє щастя для дослідника. Такий дослідник – щастя і для колекції, і для її колишніх власників, і для сучасників.

Від 1920-х років вивчення колекції Розумовських було принципово «частковим», адже ж дозволяло не згадувати імені колишнього власника. Ця книжка, перший випуск якої розпочинає цілісне дослідження нотного зібрання, «часткова» вимушено, бо містить реконструкцію колекції лише інструментальної музики, лише Олексія Кириловича Розумовського (1748–1822) і лише тієї частини, що має власницькі марґіналії та до якої зберігся рукописний каталог (імовірно, перший зразок вітчизняної музичної бібліографії), що його склали бібліотекарі кінця XVIII століття.

Систематизації Лариси Івченко в першому розділі «підкорилися» численні «музичні» подробиці з біографій чотирьох Розумовських і Варвари Рєпніної, зв’язки Розумовських із Максимом Березовським, дружба й листування Бетховена з Андрієм Розумовським та гіпотези про комплектування нотниці; у другому – 694 позиції каталогу, «заримовані » у восьми жанрах (дуети, сонати, тріо, квінтети, секстети, концертні симфонії, симфонії, концерти) 225 композиторів. У третьому розділі – численні покажчики та додатки.

Тепер – ліричний відступ про нашу несучасну музичну сучасність. Книжка Лариси Івченко як посібник для мріяння про активність і оперативність нотовидавництва, різноманітність сучасного концертного репертуару та, зрештою, музичний рівень державної еліти – чому б ні?

Друкувати