Друкувати
Субота, Вересень 22, 2018 - 08:52

Права людини в Україні – 2008. Доповідь правозахисних організацій

Лютий 2014

Черговий випуск у низці публікацій, присвячених описові стану додержання та захисту прав людини в Україні, що його реґулярно досліджує Харківська правозахисна група, містить, поряд із загальним оглядом порушень прав людини й основоположних свобод (підготував Євген Захаров), також деталізовані розділи, присвячені окремим правам і свободам: праву на життя (Володимир Яворський), праву на свободу та особисту недоторканність (Аркадій Бущенко), свободі думки, совісти та релігії, свободі об’єднань, свободі висловлювання поглядів (Володимир Яворський), праву власности, праву на працю (Максим Щербатюк). Проаналізовано становище з додержанням в Україні права на захист від дискримінації, расизму та ксенофобії (Євген Захаров), екологічних прав (Олександр Степанченко), проблему насильства в сім’ї (Мар’яна Євсюкова, Ольга Калашник, Катерина Левченко, Катерина Черепаха), торгівлі людьми (Тетяна Дорошок, Мар’яна Євсюкова, Ольга Калашник, Катерина Левченко, Катерина Черепаха), права в’язнів (Євген Захаров), права біженців і шукачів притулку (Ірина Федорович), права жінок і проблеми ґендерної рівности (Мар’яна Євсюкова, Ольга Калашник, Катерина Левченко, Катерина Черепаха).

Доповіді складено на підставі фактів, багато з яких набули чималого суспільного розголосу. Це стосується і діяльности Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, і проблеми неповернення депозитів, і неконституційних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» тощо.

Як можна припустити, беручи до уваги вже самий обсяг книжки і деталізацію змісту, висновки наприкінці кожного з її розділів є доволі сумними. Як приклад можна навести твердження про дедалі дужчу «де-екологізацію» державної політики та суспільної свідомости загалом. Масштабні порушення права людей на екологічну безпеку та охорону здоров’я від несприятливих екологічних впливів спричинені тривалим нехтуванням принципів сталого розвитку, що передбачає врахування екологічних чинників в ухваленні будь-яких рішень.

Знову доводиться констатувати, що раніші рекомендації, висловлені в аналогічних доповідях за минулі роки, не втратили актуальности, тобто вже названі проблеми не розв’язуються. Наприклад, уже протягом кількох років правозахисники вказують на проблему затримання за бродяжництво. Є надія, що якоїсь визначености в цьому питанні буде досягнуто після того, як Конституційний Суд України розглянув конституційність відповідного положення Закону України «Про міліцію». Загалом майже в усіх розділах автори констатують недосконалість чинного законодавства і дають розгорнуті та конкретні рекомендації щодо поліпшення наявної ситуації.

Наостанок варто зауважити, що діяльність правозахисних організацій, попри немалу їх кількість, визначального впливу на додержання та захист прав людини не має. Головним чинником тут залишається ставлення до цієї проблеми держави, тобто її органів і посадовців. А щодо цього автори доповіді змушені констатувати, що «в країні за певними винятками відсутня системна політика щодо покращення становища із правами людини і основоположними свободами». Залишається бодай вірити, що так буде не завжди.

Друкувати