Друкувати
Вівторок, Червень 25, 2019 - 12:48

Помежів’я (Українське порівняльне літературознавство кінця XIX – першої третини XX століття)

Грудень 2016

Галина Александрова реконструює розвиток української компаративістики від часу становлення порівняльно-історичного методу в европейській гуманітаристиці до періоду «Розстріляного відродження» 1920–1930-х років. Огляд численних літературознавчих праць компаративістичного характеру, поміж якими особливу увагу приділено студіям Михайла Драгоманова, Івана Франка, Агатангела Кримського, здійснено доволі ретельно. Українське літературознавство завжди вирізнялося синхронністю, вписаністю в єдиний дискурсивний простір, попри численні позалітературні перепони.

Дослідниця вбачає особливість української компаративістики в тому, що «якщо для европейських учених порівняльні дослідження були основою для вишукування певних законів літературної творчости, то для вітчизняних важливим було насамперед з’ясувати міру ориґінальности своєї словесности, піднести українську культуру на певний рівень». Думаю, що така настанова і вітчизняній науці властива тільки почасти, і західній компаративістиці притаманна не меншою мірою.

Дещо стереотипізоване неприйняття авторкою марксизму, який, за її словами, справив «неґативний вплив на розвиток порівняльного літературознавства», на сьогодні потребує вже певних корекцій. Адже традиційно українські літературознавці не розглядають марксизм як методологічну парадигму певної мисленнєвої культури XIX–XX століття, а пов’язують його з ідеологією, що не дає змоги об’єктивовано розглянути арґументацію цього підходу.

Чітке увиразнення компаративістичного вектора вітчизняних літературознавчих досліджень, акцентування на сходознавстві, десятки прізвищ відомих і менш відомих науковців роблять книжку цікавим підручником, але, на жаль, не характеризують її як серйозне аналітичне дослідження. Фактографічний підхід не завжди дає сподівану якість. Водночас ця розвідка постає як певна підвалина для дальших аналітичних студій і поглиблює тенденцію до реконструювання методологічних принципів, на яких базувалося вітчизняне літературознавство, а його розгляд у контексті західних теорій складає посутню умову сучасних історико-методологічних досліджень.

Друкувати