Друкувати
Понеділок, Вересень 24, 2018 - 18:52

Полювання на тишу

Січень 2016

Третя книжка львів’янки Юлії Мусаковської — це збірка жіночної і дещо меланхолійної поезії. Із формального боку приваблюють експерименти з ритмомелодикою і вправне володіння віршем: як вільним, так і класичним силабо-тонічним і тонічним. На тематичному рівні у центрі перебувають стосунки чоловіка та жінки. Декілька текстів присвячено темі материнства, тому особливому світовідчуттю, коли новонароджений син стає «найголовнішим у світі».

Сум, відчай, нудьгу пов’язано з доглибним відчуттям тяжкости життя в тілі («Запечатає в тілі час, наче браму важку замкне») та у в’язниці матеріяльного світу загалом («вгору вертатися вже запізно / чайки ладнають над нами ґрати / грифелі їхніх дзьобів залізних / небо розкреслюють на квадрати»), з прочуванням минущости всього в просторі, де любов і ненависть завжди поруч («ті що ненавидять — поряд із тими що люблять»).

Той, хто розмиває людські сліди в цьому світі, — Бог, який виявляє Себе то як птахопас горобців-янголів, то як ріка. Саме відчуття Його присутности робить основною емоційною домінантою поезій все-таки не відчай, а смиренну стійкість, що дає змогу вистояти серед довколишнього мотлоху. Найвища наука, яку осягає людина, — це наука попелу: «тліти і падати», долати власне пихате еґо. Навіть слова вже не належать мовцеві: «Лежимо у постелі неначе в пустелі / зі словами що наші / ніколи не будуть». Звідси й знаковий мотив тиші, винесений у назву збірки: тиша — атрибут певного справжнього виміру існування, дещо моторошного, проте неуникного («тишу минаємо й не оминемо»).

Наприкінці книжки вміщено інтерв’ю з авторкою, яке пропонує можливі напрями прочитання її поезій.

Друкувати