Друкувати
П'ятниця, Листопад 16, 2018 - 09:50

Подорож

Серпень 2018

Іда Фінк народилася в освіченій єврейській родині у Збаражі, вчилася у Львівській консерваторії і після нацистської окупації потрапила разом із родиною до ґета. Як і героїні її «Подорожі», вона з сестрою втекла з ґета і переховувалася до кінця Другої світової війни. Пізніше мешкала в Польщі, а від кінця 1950-х – в Ізраїлі. Тема Голокосту є центральною для її творчости. Письменниця отримала декілька премій, була членкинею Спілки польськомовних авторів Ізраїлю, а її твори перекладено багатьма мовами.

Історія подорожі (а фактично втечі) сестер-єврейок, які видають себе за польок, із західноукраїнського міста до Німеччини, їхнє переміщення німецькими містами і селищами, роботи на заводі і фермах, вочевидь, автобіографічна. Та скільки в тексті документального матеріялу, а скільки вигаданого, знає лише авторка. Художній елемент і композиція твору виразні, життєві колізії зримі, персонажів наділено живою неоднозначністю поведінки.

У тексті є дві подорожі. Перша – сповнена небезпек, багаторазових змін імен та вигаданих історій життя, до яких дівчата вдаються, щоб вижити. Друга (епілог) – подорож-повернення оповідачки за декілька десятиліть після Другої світової війни до міста, де вони із сестрою ледь не потрапили в руки ґестапо. Остання частина книжки скидається на самостійну новелу, але додає текстові важливих нюансів.

Антропологічно і психологічно різні дівчата, із підробними документами – польки, що їдуть на примусові роботи, переміщуються на захід до Німеччини. Декілька разів уникають ув’язнення або відправлення до таборів смерти, двічі їх викривають, двічі вони змушені тікати, ночувати в лісі-полі, переховуватися. У «Подорожі» є декілька яскраво виписаних втеч – з ґета, з міста, з табору робітників, де їх підозрюють і ненавидять дівчата-неєврейки. І поруч із цим постійним існуванням у граничній ситуації, на межі життя і смерти – неймовірна здатність оповідачки помічати красу природи, прикмети різних ландшафтів і міст Німеччини, особливості культури й побуту. Український текст «Подорожі» сповнено таких фраґментів, у яких лексична влучність дає змогу передати естетично й психологічно багаті переживання.

Особливо уважна Фінк до зображення чоловіків і жінок, яких зустрічають сестри: поляків, українок, німців різного походження, рівня освіти і культури, ворожих до євреїв і таких, що свідомо прагнуть їм допомогти або просто роблять вибір, що відкриває сестрам можливість порятунку. Таких персонажів у романі близько двох десятків. Поведінка і мотиви, суперечливість дій і слів деяких із них так і залишаються загадкою (наприклад, дії Шмідта або пекаря-фермера та його дружини; поєднана із лицемірною приязню підлість дівчат у таборі для робітниць). Про подальшу долю одних авторка натякає кількома реченнями, доля інших залишається таємницею.

Жінки і чоловіки, яких сестри зустрічають, працюючи на німецькому заводі і фермах, є різними, і в дівчат із ними також складаються різні стосунки. Серед другорядних персонажів роману трапляються яскраві світлі постаті (Галинка, Стефан, Ґеник). Вражають лаконічні описи коханого оповідачки, Маріяна, і декількох чоловіків, із якими в головної героїні могли би скластися романтичні стосунки. Та поруч із приязню і допомогою – ненависть, підлість, постійна небезпека викриття. Тому Фінк приділяє так багато уваги майже позбавленому емоцій описові побутового антисемітизму, його викривленій логіці й огидній повсякденній практиці.

Власне стосунки Я та Інший, Я і Чужинець, Я і Ворог виявляються головним мотивом книжки. Важливою темою роману є любов сестер одна до одної, взаємна турбота і постійно поновлювана тривога та окреслена ескізно і майстерно любов до батька. Авторці вистачає декількох речень, щоб сказати про суперечливу сув’язь переживань, які охоплюють і навіть паралізують героїню-оповідачку, коли її рідним загрожує смерть, а таких епізодів у романі багато, і їхня психологічна щільність вражає. Не відпускає увагу й екзистенціяльна щільність, якою позначено опис переживань героїні, змушеної заради порятунку грати роль інших дівчат – вигаданих, але таких, що поступово захоплюють все її єство. Зміна імен і пошук знаків, які можуть щось промовляти до людини, що живе під загрозою смерти, – ще один повторюваний у романі мотив, який потребує окремого аналізу.

Український текст «Подорожі» лексично багатий і стилістично гармонійний. Наталці Римській вдалося засобами мови передати відмінності настрою, якими позначено різні розділи книжки. Особливо зазначу, що в композиції роману важливу роль відіграє і своєрідний змінний темпоритм, який супроводжує прискорення або сповільнення перебігу подій. Перекладачка приділила цьому достатньо уваги і зберегла хитку ритмічну гармонію, важливу для «Подорожі».

Друкувати